Південна Америка – це один з двох материків, які історично, за традицією, поєднують в одну частину світу, що має назву “Америка”. Межу між ними умовно проводять по Панамському перешийку. Іншим найближчим материком є Антарктида, від якої Південну Америку відділяє протока Дрейка шириною біля 1000 км. Від решти материків Південна Америка віддалена значними просторами океанів. Ця ізольованість сильно вплинула на характер розвитку природи Південної Америки, тому її флора і фауна відрізняються значним ендемізмом. Іноді Південну Америку називають Латинською Америкою. Чіткого визначення терміна «Латинська Америка» не існує. Звичайно до Латинської Америки відносять ті країни Південної і Північної Америки, населення яких розмовляє на романських мовах, що пішли від латинської мови – іспанської, португальської тощо, тобто території, населені вихідцями з Піренейського півострова. У США термін «Латинська Америка використовується для назви всієї Америки на південь від США, у тому числі для тих країн, де переважають мови германської групи. Зазвичай до Латинської Америки відносять Аргентину,, не відрізняється великою кількістю півостровів, заток і проток, за виключенням її південно-західного узбережжя. Найбільшими півостровами є Гуахіра і Парагуана на півночі материка, півострів Вальдес – на південному сході, півострів Тайтао – на південному заході. Півострів Гуахіра (картинка у статті Венесуельська затока) розміщується на Карибському узбережжі Південної Америки і разом із півостровом Парагуана відгороджує затоку від Карибського моря. Саме тут знаходиться найпівнічніша точка материка – мис Гальїнас. Поверхня півострова на південному заході низовинна, на північному сході – з окремими останцевими масивами висотою до 853 м. Клімат і рослинність півострова тропічні напівпустельні. Півострів є основним місцем проживання індіанців гуахіро, що ведуть пасовищне тваринництво. У південно-західній частині півострова ведеться видобуток солі. Півострів Вальдес розміщується на атлантичному узбережжі материка і на більшій частині площі являє собою незаселену територію. Є декілька солоних озер, найбільше із яких лежить на 40 м нижче рівня моря. Це найнижча відмітка для суходолу Південної Америки. У 1999 р. півострів Вальдес включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за неповторну і багату фауну. На узбережжі півострова розміщуються колонії морських ссавців, таких як південний морський слон та вухастий тюлень. У затоці Гольфо-Нуево, води якої омивають південне узбережжя півострова, водяться косатки і південні справжні кити і запливають для розмноження інші види китів, оскільки вода у затоці тепліша і спокійніше, ніж у відкритому океані. На суходолі півострова звичайні страуси нанду, гуанако, мара (відомий як патагонський заєць або патагонська морська свинка). Найбільшими затоками є Дар’єнська, Венесуельська і Парія на півночі, Ла-Плата, Баїя-Бланка (Ель-Рінкон), Сан-Матіас, Сан-Хорхе і Баїя-Гранде – на сході, Гуаякіль і Панамська – на заході. Дар’єнська затока розташована у південно-західній частині Карибського моря між Центральноамериканським перешийком на заході і материком Південна Америка на сході і вдається в суходіл на 165 км. У його південній вузький частині виділяється затока Ураба, у яку впадає річка Атрато. На березі затоки Ураба розташоване колумбійське місто Турбо. Глибина Дар’єнської затоки у відкритій частині перевищує 2 000 м. Середньорічна температура води складає + 260С, солоність – понад 36 ‰. Висота припливів дорівнює 0,6 м. Першим із європейців затоку дослідив Родриго де Бастидас у 1501 р., потім у 1510 р. Васко Нуньес де Бальбоа заснував на західному узбережжі затоки поселення Санта-Марія-ла-Антигуа-дель-Дар’єн. Венесуельська затока розміщується у південній частині Карибського моря і відгороджена від моря півостровами Гуахіра і Парагуана. Довжина затоки 231 км, ширина у входу 98 км. У південній частині затока з’єднується із озером Маракайбо протокою шириною 6,5-20 км і глибиною 11 м. Глибина самої затоки змінюється від 18 до 71 м. Береги затоки низькі, піщані. Висота припливів у затоці складає 1 м. Затока була відкрита європейцями у 1499 р. експедицією Алонсо де Охеди у супроводі Америго Веспуччі. Затока має стратегічне значення як судноплавний шлях у Карибське море, по якому перевозять нафту, що добувають у нафтових родовищах на озері Маракайбо. Родовища нафти є і у межах самої затоки, на берегах розташовані глибоководні нафтоекспортні порти Амауай, Пунто-Кардон, Пунто-Фіхо. Затока Парія розташована у південно-східній частині Карибського моря і відділена від Карибського моря півостровом Парія і островом Тринідад. Затока з’єднана протокою Бокас-дель-Драгон з Карибським морем, а протокою Бока-де-ла-Сьерпе – з Атлантичним океаном. Площа затоки 7 800 км2, глибина – до 22 м. Для затоки характерні сильні (понад 3,5 км/год.) припливні течії. Э
- одна из древнейших наук на земле. на разных этапах развития человеческого общества, она человеку решать самые насущные проблемы. в настоящее время из науки преимущественно описательной и познавательной превратилась в науку конструктивного характера. изменился и главный объект изучения науки. и социальная изучает территориальную организацию человеческого общества. только дает наиболее полные знания о природе, населении и хозяйстве того или иного региона нашей страны и мира в целом, она прогнозировать и моделировать, те изменения природы, которые вызываются хозяйственной деятельностью людей. без учета особенностей природы и населения нельзя определить политику развития региона. обеспечивает контроль за состоянием природы, участвует в разработке системы мероприятий по борьбе с негативными последствиями воздействия человека на природу, дает прогнозы изменения и развития отдельных территорий.
Состав района. + близость к уральскому району, геополитическое положение граничит с 3 странами, на юге проходит транссиб, на севере проходит северный морской путь. - природные суровые условия затрудняют развитие инфраструктуры и хозяйства. зап.сибирь один из богатейших природными ресурсами регионов страны. здесь открыта уникальная нефтегазоносная провинция – 160 месторождений нефти и газа. в год добывают 500 млн.т. нефти нефть и газ здесь имеют высокое качество. нефть отличается легкостью имеет большой выход легких фракций. сконцентрированы огромные запасы каменного угля кузбасс, железорудный бассейн горна шория, руды цветных металлов на алтае,торф. зап.сибирь-лесоизбыточный район. преимущественно это хвойные породы деревьев. зап.сибирь обладает большими запасами гидроресурсов и пушнины. равнинный характер поверхности делает неэффективным использование гидроэнергетических ресурсов оби, иртыша. создание на этих реках плотин к созданию крупных водохранилищ и ущерб от затопления обширных лесных массивов. природа западной сибири ранима. при нефте и газодобычи на поверхность почв,водоемов нефтепродукты. северные водоемы из-за низкой т. малой биологической активности слабой способностью к самоочищению. при добыче нефти и газа в атмосферу выделяется двуокись серы, сероводород и образуются кислотные дожди. вырубка леса в условиях избыточного увлажнения и мерзлоты ведет к увеличению . численность населения 15 млн. чел. плотность 6 чел.км., на юге региона. коренное население: манси, ненцы, ханты, пришлое . коренное население занимается рыболовством. таежной охотой, оленеводством. у этих народов временное жилище – чум. население можно разделить на 2 группы: староселы, новоселы основавшиеся в сибири 15-20 лет назад. постоянная борьба с суровой природой выработала в сибиряке стойкость характера. практичность. урбанизация 73% крупные города: омск, новосибирск –города миллионеры. новосибирск это технополис. на севере и центральной части района расположен западно-сибирский и деревообрабатывающий территориально-промышленный комплекс. крупные месторождения газа ямбургское, уренгойское, медвежье, газ этих месторождений транпортируют по газопроводу «сияние севера» европейским странам. промышленность развита в городах омск, сургут. в западно-сибирском районе работают крупные нефтяные компании. компания лукойл наименование происходит от первых букв городов нефтяников лангепас, урай, когалым. общая сумма налогов 30 млрд.дол. девиз компании : » всегда в движении». ежегодная добыча нефти 90 млн.т компания «сургутнефтегаз» добыча нефти 60 млн.т. нефтегазовая компания «газпром» добыча нефти 30 млн.т. развит лесопромышленный комплекс. центры лесной промышленности: омск, барнаул, тобольск. на юге западной сибири расположен кузнецко-алтайский угольно-металлургический комплекс, расположенный вдоль транссибирской магистрали. в кузбассе добывают энергетические угли, в год 220 млн.т.. уголь коксующий, шахтный способ. в кемеровской области расположен буроугольный канско-ачинский бассейн , здесь добывают самые дешевые угли в стране. на территории кузнецко-алтайского тпк добывают железную руду месторождение горная шория. сырьевая база кузнецко- алтайского тпк позволила создать сибирскую металлургическую базу. металлургия полного цикла. производство алюминия в новокузнецке. машиностроение. центры томск, барнаул, кемерово, где производят оборудование для горной и нефтедобывающей промышленности. по добыче газа россия занимает 1 место в мире. в настоящее время в западной сибири добывают 68% российской нефти и газа. западно-сибирский район дает в общую государственную казну 64% налогов.
Чіткого визначення терміна «Латинська Америка» не існує. Звичайно до Латинської Америки відносять ті країни Південної і Північної Америки, населення яких розмовляє на романських мовах, що пішли від латинської мови – іспанської, португальської тощо, тобто території, населені вихідцями з Піренейського півострова. У США термін «Латинська Америка використовується для назви всієї Америки на південь від США, у тому числі для тих країн, де переважають мови германської групи. Зазвичай до Латинської Америки відносять Аргентину,, не відрізняється великою кількістю півостровів, заток і проток, за виключенням її південно-західного узбережжя. Найбільшими півостровами є Гуахіра і Парагуана на півночі материка, півострів Вальдес – на південному сході, півострів Тайтао – на південному заході.
Півострів Гуахіра (картинка у статті Венесуельська затока) розміщується на Карибському узбережжі Південної Америки і разом із півостровом Парагуана відгороджує затоку від Карибського моря. Саме тут знаходиться найпівнічніша точка материка – мис Гальїнас. Поверхня півострова на південному заході низовинна, на північному сході – з окремими останцевими масивами висотою до 853 м. Клімат і рослинність півострова тропічні напівпустельні. Півострів є основним місцем проживання індіанців гуахіро, що ведуть пасовищне тваринництво. У південно-західній частині півострова ведеться видобуток солі.
Півострів Вальдес розміщується на атлантичному узбережжі материка і на більшій частині площі являє собою незаселену територію. Є декілька солоних озер, найбільше із яких лежить на 40 м нижче рівня моря. Це найнижча відмітка для суходолу Південної Америки. У 1999 р. півострів Вальдес включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за неповторну і багату фауну. На узбережжі півострова розміщуються колонії морських ссавців, таких як південний морський слон та вухастий тюлень. У затоці Гольфо-Нуево, води якої омивають південне узбережжя півострова, водяться косатки і південні справжні кити і запливають для розмноження інші види китів, оскільки вода у затоці тепліша і спокійніше, ніж у відкритому океані. На суходолі півострова звичайні страуси нанду, гуанако, мара (відомий як патагонський заєць або патагонська морська свинка).
Найбільшими затоками є Дар’єнська, Венесуельська і Парія на півночі, Ла-Плата, Баїя-Бланка (Ель-Рінкон), Сан-Матіас, Сан-Хорхе і Баїя-Гранде – на сході, Гуаякіль і Панамська – на заході.
Дар’єнська затока розташована у південно-західній частині Карибського моря між Центральноамериканським перешийком на заході і материком Південна Америка на сході і вдається в суходіл на 165 км. У його південній вузький частині виділяється затока Ураба, у яку впадає річка Атрато. На березі затоки Ураба розташоване колумбійське місто Турбо. Глибина Дар’єнської затоки у відкритій частині перевищує 2 000 м. Середньорічна температура води складає + 260С, солоність – понад 36 ‰. Висота припливів дорівнює 0,6 м. Першим із європейців затоку дослідив Родриго де Бастидас у 1501 р., потім у 1510 р. Васко Нуньес де Бальбоа заснував на західному узбережжі затоки поселення Санта-Марія-ла-Антигуа-дель-Дар’єн.
Венесуельська затока розміщується у південній частині Карибського моря і відгороджена від моря півостровами Гуахіра і Парагуана. Довжина затоки 231 км, ширина у входу 98 км. У південній частині затока з’єднується із озером Маракайбо протокою шириною 6,5-20 км і глибиною 11 м. Глибина самої затоки змінюється від 18 до 71 м. Береги затоки низькі, піщані. Висота припливів у затоці складає 1 м. Затока була відкрита європейцями у 1499 р. експедицією Алонсо де Охеди у супроводі Америго Веспуччі. Затока має стратегічне значення як судноплавний шлях у Карибське море, по якому перевозять нафту, що добувають у нафтових родовищах на озері Маракайбо. Родовища нафти є і у межах самої затоки, на берегах розташовані глибоководні нафтоекспортні порти Амауай, Пунто-Кардон, Пунто-Фіхо.
Затока Парія розташована у південно-східній частині Карибського моря і відділена від Карибського моря півостровом Парія і островом Тринідад. Затока з’єднана протокою Бокас-дель-Драгон з Карибським морем, а протокою Бока-де-ла-Сьерпе – з Атлантичним океаном. Площа затоки 7 800 км2, глибина – до 22 м. Для затоки характерні сильні (понад 3,5 км/год.) припливні течії. Э