Ліси є найскладнішими рослинними угрупованнями. Рослини там утворюють яруси відповідно до своєї висоти і віку. Ліси вкривають майже 15% території України. Найбільше їх – у гірських районах і на півночі країни. Ліси там утворюють суцільні великі масиви, вкриваючи 40 % загальної площі в Карпатах, 32% – у Гірського Криму і 25% – на Поліссі. На півдні та сході України лісистість становить лише 4%.
Основними деревними породами лісів України є: із хвойних – сосна, ялина, смерека, модрина, з листяних – бук, дуб, граб, липа, ясен, клен, береза, тополя, вільха. На рівнинах поширені соснові (бори), листяні та мішані (хвойно-широколистяні) ліси. Соснові та мішані ліси характерні для Полісся й частково лісостепу, а листяні – для лісостепу. Панівними породами в мішаних лісах є сосна і дуб, домішок утворюють граб, липа, клен, ясен та ін.
Листяні ліси відрізняються своїм видовим складом на різних територіях: дубово-букові поширені на заході України, дубово-грабові – на Правобережжі, дубово-кленово-липові – на Лівобережжі.
Особливо мінливий видовий склад лісів у гірських районах України. В передгір’ях Карпат поширені переважно широколисті ліси з дуба, граба, бука, клена, явора. У нижньому гірському лісовому поясі вони поступаються бучинам (буковим лісам) та мішаним ялиново-смереково-буковим. Верхній лісовий пояс – це смуга ялиново-смерекових лісів. Ближче до вершин трапляються криволісся та рідколісся з вільхи, ялівцю, сланкої сосни.
На північних передгір’ях Криму поширені переважно дубові ліси і чагарники, а на південних – низькорослі дубово-ялівцеві ліси з чагарниками. Схили Головного пасма Кримських гір вкриті дубово-буковими лісами, які вище подекуди змінюються сосновими. На Південному березі Криму з’являються теплолюбні вічнозелені субтропічні види: самшит, лавр, кипарис, магнолія, платан, віялова пальма, олеандр, лавровишня та ін. Вони здебільшого завезені сюди людиною і ростуть у парках і садах.
Объяснение:
Литосфера – твёрдая оболочка Земли, которая включает в себя всю земную кору и верхнюю твёрдую часть мантии. В 1912 году немецкий учёный Альфред Вегенер сформулировал теорию дрейфа материков, которая во второй половине ХХ века получила название "Движения литосферных плит". Согласно этой теории, вся литосфера разбита на литосферные плиты. Они лежат на особом слое – верхней мантии, вещество которого находится в частично расплавленном состоянии, благодаря чему литосферные плиты передвигаются со скоростью несколько сантиметров в год. Это передвижение вызывает дрейф материков и за миллионы лет меняет облик планеты. В конце палеозойской эры на Земле образовался единый материк Пангея. В середине мезозойской эры он распался на два материка: Гондвану и Лавразию. Осколками Гондваны на современном этапе являются южные материки Земли, а также Аравийский полуостров и полуостров Индостан.
Движение литосферных плит продолжается. На дне океанов в местах их расхождения формируются срединно-океанические хребты, общая протяжённость которых составляет свыше 60 тыс. км. В местах поднятия срединно-океанических хребтов над поверхностью Мирового океана образуются острова, самым крупным из них является Исландия.
Когда литосферные плиты сталкиваются, земная кора сминается в складки, образуя длинные складчатые пояса, представленные в рельефе горами. В результате многолетнего столкновения литосферных плит на дне океанов образуются глубоководные желоба, а над поверхностью Мирового океана – островные дуги. Максимальной глубины глубоководные желоба достигают в Тихом океане.
