Альпийско-Гималайский пояс — складчатый пояс, которые широтно пересекает Евразию, Северо-Западную Африку от Атлантического океана до Южно-Китайского моря. Охватывает упомянутый пояс:
Малую Азию;Памир;южные районы Европы (Пиренеи);Тибет;Средиземноморье;Гималаи;Магриб;Индокитай;Кавказ;Индонезийские острова;Персидские горные системы.Включает пояс две складчатые области, разделённые на системы:Ирано-Оманская;Индосинийская (Тибето-Малайская);Кавказская;Западно-Туркменская (Небитдагская);Крымская;Апеннинская;Балканская;Белуджистанская;Центрально-Европейская;Афгано-Таджикская;Гималайская;Западно-Малайская;Северо-Магрибская;Памирская;Копетдаго-Эльбурсская;Иравадийская
Роль льодовиків в горах:
Регулювання стоку гірських рік;
Джерело для зрошення водоспоживання та енергетики.
Крім позитивних значень є й негативні – в горах льодовики викликають паводки і селі. Ці паводки і селі виникають в прориву прильодовикових озер, в прориву надльодовикових озер, прориву внутрішніх льодовикових водних ємностей і катастрофічного танення, викликаного виверженням вулканів.
Вплив льодовиків виходить далеко за межі районів поширення їх. Сучасне материкове зледеніння прямо й посередньо впливає на природу географічної оболонки. Воно позначається на співвідношенні суші і моря, яке змінюється із зміною об'єму льоду. Зледеніння охолоджуюче впливає на клімат планети, знижує середні температури повітря південної півкулі і Землі в цілому, посилює термічну зональність на Землі (100).
Льодовики у місцях поширення їх діють як потужний геоморфологічний фактор. Завдяки йому утворюються різні форми рельєфу, який зберігає сліди зледеніння тисячоліття (відомі в Північній і Західній Європі та інших місцях на Землі). Потужність їх роботи льодовика визначається його масою. 1 м3 льоду важить 900 кг, а глетчер 300 м завтовшки тисне на 1 м2 ложа із силою 270 т. Під дією такої сили рельєф великих районів зледеніння значно змінюється.
Геоморфологічна робота льодовиків виявляється у виорюванні ложа (льодовикова ерозія, або екзарація), перенесені уламкового матеріалу та акумуляції. Екзарація поглиблює долини гір, руйнує їхні сили тощо. Завдяки перенесенню уламкового матеріалу гори розвантажуються від продуктів їх руйнування. Відкладаючись в іншому місці, ці матеріали утворюють нові форми рельєфу.
Акумулятивна діяльність льодовиків найбільш помітна в області абляції, де відкладається морена. Внаслідок цього утворюються різні форми рельєфу: хвилясті моренні рівнини, горби, гряди горбків, замкнуті котловини тощо. Так льодовики створюють специфічний ландшафті і значно впливає на еволюцію ландшафтних прилеглих територій.
З наступанням льодовика нерідко пов'язані грязекам'яні потоки, які в Середній Азії називаються селями, в Альпах – мурами, а в Ісландії – йокульхлауп. Відбуваються вони так. Наступаючи, льодовик нерідко підпружує бокові долини, в яких за льодяною платиною починає накопичуватися вода. Поступово вода знаходить вихід і, забираючи на шляху рухлий матеріал і льоди, котиться вниз по долині.
Ці явища відомі в різних районах планети. Селі зароджувались в Норвегії у льодовику Тунг в 1900 і 1903 роках, багатократно в Альпах, на Кавказі (в верхів’ях ріки Геналдон в 1902 році), на Памірі і т. д. – в основному, практично всюди, де є льодовики.
Однак, льодовики не тільки "руйнівники". Вони можуть відігравати важливу роль в нашому повсякденному житті. Льодовики – це потенціальні джерела вологи, джерело водопостачання поселень на Шпіцбергені. Льодовики є акумуляторами великих мас води, регулюють тепловий режим, температуру і солоність Світового океану.
Подробнее - на -
Объяснение:
У гор, плоскогорий и плато Канадского Арктического архипелага значительно выровнены вершины. Однако палеогеновые и неогеновые угленосные породы смяты здесь в пологие складки или разорваны разломами, из-за чего большинство островов имеют угловатые очертания. Это связано с растяжением земной коры. Лаврентийское плоскогорье также покрыто разломами и трещинами, которые ясно выражены в современном рельефе.
Наиболее крупные равнины сложены горизонтально залегающими осадочными породами палеозойского, мезозойского и кайнозойского возрастов, которые образуют чехол толщиной 6 — 8 км. В их рельефе хорошо выражены ступени. Местами встречаются рифтовые структуры, одна из которых проявляется на поверхности в виде долины и залива реки Святого Лаврентия, другая — расположена в котловине озера Верхнего. Равнина Великих прерий сформировалась на месте тектонического прогиба, заполненного палеозойскими и мезозойскими осадками. На них залегают палеогеновые и неоген-четвертичные толщи. На месте обширного прогиба располагается также пластово-аккумулятивная равнина побережья Мексиканского залива.
Невысокие Аппалачские горы отражают положение древних тектонических структур. Мезозойский рельеф сохранился на медленно поднимающихся блоках земной коры. Этот пояс продолжается на другом материке, в северной Евразии. Высота здесь, как правило, невелика — до 800 м, но геологическое строение отличается от строения Северной Америки. На равнинах Евразии есть участки резко расчлененного рельефа, сложенного самыми древними (1—3 млрд. лет) породами. Такое строение у Кольско-Карельского и Анабарского щитов, а на юге Сибири — Алданского щита.