Енисей от истоков Малого Енисея) Ширина долины Енисея у устья Нижней Тунгуски около 40 км, у Дудинки и Усть-Порта до 150 км, русла 2500—5000 м; минимальные глубины всего нижнего Енисея колеблются от 5 до 8,5 м. Карское море. Средний расход воды в устье 19 800 м³/с, максимальный расход у Игарки 154 000 м³/с. От устья реки Курейка, где уже ощущаются приливные колебания уровня, начинается устьевой участок Енисея. За устьевой створ принят створ мыса Сопочная Карга.Левобережье Енисея заканчивает великие западносибирские равнины, а правобережье представляет царство горной тайги.
Города (расположение вниз по течению): Кызыл, Шагонар, Саяногорск, Минусинск, Абакан, Дивногорск, Красноярск, Сосновоборск, Железногорск, Лесосибирск, Енисейск, Игарка и Дудинка. Прочие населённые пункты: Черёмушки, Майна, Шушенское, Усть-Абакан, Новосёлово, Берёзовка, Атаманово, Казачинское, Туруханск, Курейка, Усть-Порт, Караул.
Можно выделить несколько факторов, которые влияют на расселение населения:
1. Климат. На большей части территории России климат умеренный, континентальный и резко континентальный. В зимнюю пору он достаточно суров. Кроме того, значительную часть занимают еще более суровые субарктический и арктический типы климата. Поэтому люди селятся прежде всего в более благоприятных климатических условиях (Балтийское побережье, Центральная Россия, Поволжье, Кубань).
2. Рельеф. Равнинный рельеф значительно более удобен для расселения и ведения экономической деятельности, чем горный (наиболее освоены именно равнинные территории).
3. Природные зоны. Более привлекательны зоны с богатым растительным и животным миром (зона мешанных и широколистых лесов, тайга, степь).
4. Почвы. Более привлекательны самые плодородные почвы (Центральный черноземный регион).
5. Удобное географическое положение (Балтика, Приморье, Центральная Россия).
6. Природные ресурсы (наличие поблизости воды, леса, минералов) - Кузбасс, Западная и Южная Сибирь, Забайкалье.
7. Исторические (проживание испокон веков, образ жизни) – народы Севера России, живущие в таких суровых географических регионах, как Чукотка, Камчатка, п-в Таймыр, Якутия.
Найважливішим показником розвитку рослинництва є врожайність сільськогосподарських культур. Вона дає уявлення про кількість отриманої продукції з одиниці площі (гектара). В останні роки врожайність майже всіх основних сільськогосподарських культур в Україні зростає. Так, якщо у 2000 р. середня врожайність зернових (разом із зернобобовими) була 19,4 ц/га, то у 2016 р. вона склала 42,3 ц/га. Проте цей показник є нижчим, ніж у більшості провідних країн — виробників сільськогосподарської продукції. До складу рослинництва входять сім основних груп рослин, які розрізняються за особливостями вирощування й переробки, а також за сферою застосування:
1) зернові (у тому числі круп’яні й зернобобові) культури;
2) технічні культури;
3) кормові культури;
4) картопля;
5) овоче-баштанні культури;
6) плодові та ягідні культури;
7) виноград.
Найбільше значення в рослинництві має виробництво зернових культур (у 2016 р. їх зібрали понад 65 млн т). Вони є основними продуктами харчування людини, сировиною для багатьох промислових виробництв (хліба, макаронних та кондитерських виробів, круп) і кормом для сільськогосподарських тварин. Три культури — пшеницю, кукурудзу та рис — називають головними «хлібами» людства. Крім цих культур, в Україні також поширені ячмінь, жито, овес, гречка, просо. На вирощування всіх зернових культур припадає 14,7 млн га посівних площ, із яких майже половина засівається пшеницею. Частина вирощеного в Україні зерна йде на продаж. Так, у 2015 р. сума його експорту склала понад 6 млрд дол. США.
Головна зернова культура — озима пшениця. Нею засівають понад 6,5 млн га ріллі. Середня врожайність озимої пшениці — 38,8 ц/га, середньорічний збір — приблизно 25 млн т (мал. 3). Найбільш сприятливі природні умови для її вирощування — лісостеп і північна частина степу. Ярова пшениця має більш низьку врожайність, ніж озима, тому вона поширена значно менше. Часто її сіють при вимерзанні озимих. Найбільше пшениці збирають у Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Херсонській областях. Друге місце за розмірами посівних площ (у 2015 р. — 4,1 млн га) належить кукурудзі на зерно. Це теплолюбна рослина, період вегетації якої становить від 85 до 150 днів. Такі умови є в степу, південній частині лісостепу, Закарпатті. Середня врожайність культури — понад 50 ц/га. У 2015 р. в Україні було зібрано 23 млн т кукурудзи (менше, ніж у попередні роки). Найвищі показники мають господарства Полтавської (безперечний лідер), Чернігівської, Дніпропетровської, Черкаської областей. Україна входить до трійки найбільших продавців кукурудзи на світовому ринку. Ячмінь — третя за значенням зернова культура, яка відрізняється порівняно високою врожайністю (до 30 ц/га) і невибагливістю до ґрунтів. Сіють цю скоростиглу і посухостійку культуру переважно в степовій зоні (одноосібний лідер — Одеська обл.). Розрізняють кормовий ячмінь, що йде на корм тваринам, і продуктовий, із якого отримують крупи, борошно, замінники кави.
Цінні продукти харчування виробляють із круп’яних культур (гречка, просо, рис). В Україні найбільші площі завжди займала гречка (в останні роки вони скорочуються). Це одна з традиційних круп’яних і медоносних культур країни. Урожайність гречки є невеликою — близько 10 ц/га. Вона має короткий вегетаційний період, тому її використовують для пересівання загиблих від морозів озимих культур, а також як повторну культуру. Основні площі гречки розташовані на півночі степу, у лісостепу та Поліссі. Просо є досить посухостійкою культурою, його сіють у степових районах і лісостепу. Рис вибагливий до тепла й вологи. Цю культуру вирощують на поливних землях (чеках) у Миколаївській та Херсонській областях. Розширення рисових угідь можливе лише за умов будівництва зрошувальних систем.