Кліматичні особливості та характер рельєфу Африки визначають розподіл стоку та гідрологічний режим річок. Майже 80% опадів випаровується і лише 20% формує стік (5400 км3 на рік) - більше лише в Євразії та Південній Америці. На області, які не мають стоку в океан, припадає 31% території материка. Головний вододіл Африки - на сході, де розташовані найвищі підняття. Внаслідок загального нахилу Африки на захід найбільші показники стоку характерні для річок басейну Атлантичного океану, а найменші - для річок басейну Середземного моря, незважаючи на те, що сюди несе свої води одна з найбільших річок світу - Ніл. Формування та розвиток сучасної річкової сітки Африки відбувалося з кінця неогену, коли кліматичні умови стали близькими до сучасних. Материк тривалий час був переважно областю внутрішнього стоку. Формуванню зовнішнього стоку сприяли підняття обширних ділянок платформи на сході материка. Ерозія схилів плато та плоскогір'їв, які звернуті в бік океану привела до формування нових річкових систем. Вони перехопили стік тих річок, що виникли раніше. Тому для сучасних річок Африки характерне чергування відрізків давніх, вироблених за тривалий час профілів русла, широких долин зі значною кількістю терас та молодих профілів з вузькими долинами, порогами та водоспадами (нижня течія Конго, Замбезі, Оранжева та ін.). Через це річки Африки часто непридатні для судноплавства, але мають значні запаси гідроенергоресурсів.
В Африці переважає дощове живлення. В засушливих районах важливе значення має підземне живлення. За гідрологічним режимом річки материка відносяться до таких типів:
а) постійно повноводні річки екваторіального поясу з весняно-літньою повінню (басейн Конго);
б) постійно багатоводні річки в районах тропічного вологого типу клімату з літнім максимумом підняття рівня води (Руфіджі, Рувума, Лімпопо та ін.);
в) річки субекваторіального поясу з літньо-осінньою повінню та весняно-зимовою меженню (Сенегал та ін.);
г) річки субтропічного поясу із зимовою повінню та літньою меженню (Себу, Мулуя, що стікають з Атлаських гір та річки, що стікають в океан з Капських гір);
д) річки тропічних пустель, які живляться головним чином підземними водами, часто є сухими руслами (ваді) і стік мають не кожного року;
е) річки обширних піднять зі змішаним дощово-льодовиковим живленням, повінню влітку та меженню взимку (річки Східно-Африканського плоскогір'я);
є) річки найвищих масивів молодих гір зі змішаним дощово-сніговим живленням і зимово-весняною повінню (річки Атлаських, Капських та Драконових гір).
Водний режим великих річок обумовлений режимами їх приток, тому їм властиві складні гідрологічні режими. Як правило, ці річки протікають через декілька кліматичних поясів, тому режим у них складний і часто непрогнозований.
Озера Африки поширені нерівномірно. Найбільші з них знаходяться в пра-Долина річки Замбезі Східної Африки, де вони розміщуються в грабенах і є класичними озерами тектонічного походження.
Важливе значення в засушливих районах Африки мають підземні води. В Сахарі вони приурочені головним чином до континентальних пісковиків нижньої крейди - найчастіше вони прісні або слабомінералізовані. В Південній Африці підземні води накопичуються. як правило, в розломах корінних порід та в закарстованих вапняках. На материку, в цілому, майже скрізь відчувається дефіцит води, крім улоговини Конго. Тому є великі труднощі з водопостачанням, зрошенням та обводненням. Крім того, в Африці дуже гострою є проблема забруднення і виснаження водних ресурсів.
Ядро Урала как экономического района образует мощный комплекс тяжелой индустрии, для которого характерны целостность и взаимодействие межотраслевых комплексов и локальных ТПК. Специализация и структура хозяйства в значительной мере определена сочетанием таких межотраслевых комплексов, как топливно-энергетический, металлургический, машиностроительный, химический, лесопромышленный, строительный и агропромышленный. В структуре промышленности района господствующее положение занимает металлургия.
Одна из характерных особенностей промышленности Урала - высокий уровень концентрации производства. Руководящую роль играют крупные и сверхкрупные предприятия-монополисты. Среди них Магнитогорский металлургический комбинат, Уральский завод тяжелого машиностроения - "Уралмаш" (Екатеринбург), "Уралвагонзавод" (Нижний Тагил), "Уралэлектротяжмаш" (Екатеринбург) и др. Специфика Урала состоит также в наличии мощного ВПК. Важнейшие центры производства военной техники, вооружений и боеприпасов - Пермь, Екатеринбург, Нижний Тагил, Челябинск, Ижевск. На Урале расположена половина бывших номерных городов, относящихся к "ядерному циклу": Озерск (б. Челябинск-65), Снежинск (б. Челябинск-70), Новоуральск (б. Екатеринбург-44), Лесной (б. Екатеринбург-45), Трехгорный (б. Златоуст-36). Все эти города образуют закрытые административно-территориальные образования с особым статусом. Топливно-энергетический комплекс не обеспечивает нужды района в топливе и электроэнергии.Значительная часть потребляемого топлива поступает из Западной Сибири, а также стран ближнего зарубежья (Казахстана). В соответствии с общей тенденцией в топливно-энергетическом балансе сокращается доля нефтепродуктов (в качестве котельно-печного топлива) и увеличивается - природного газа и атомной энергетики. Добыча угля в районе постепенно уменьшается из-за истощения запасов. В 1996 г. она составила всего 11,7 млн т. Не увеличиваются добыча нефти и мощности по ее переработке. Нефть добывают на месторождениях Башкортостана и Удмуртии, Пермской и Оренбургской областей, а ее переработка сосредоточена в Башкортостане (Уфа, Салават), Пермской области (Пермь) и Оренбургской области (Орск). Добыча и переработка природного газа Оренбургского месторождения также ограничены объемами имеющихся запасов. Поэтому весь прирост потребности в топливе покрывается благодаря его поступлению извне.
В 1983 году в период с 15 по 21 июля в районе станции сложились благоприятные циркуляционные условия для постепенного экстремального выхолаживания приземного слоя атмосферы, при этом температура воздуха снижалась за каждые сутки на 2,5 градуса. В 05 ч. 45 мин московского времени 21 июля была зарегистрирована температура минус 89°,2 С., после чего сменилось направление ветра и «потеплело» на целых 5°С. На станции Восток для измерения температуры использовалась в то время термометрическая установка, состоящая из равновесного электронного моста, находящегося в помещении метеокабинета, и платинового термометра сопротивления, находящегося в психрометрической будке на метеорологической площадке. Зимой 1983 года на станции Восток работала смена зимовочного состава 28-й Советской антарктической экспедиции, начальник станции Будрецкий А. Б., метеорологи Карпюк В. Л. и Лазарев К. Г. В последующие годы температура воздуха на станции Восток неоднократно приближалась к рекордным значения, но ни на этой станции, и нигде в мире более низких температур воздуха пока не регистрировалось.
Кліматичні особливості та характер рельєфу Африки визначають розподіл стоку та гідрологічний режим річок. Майже 80% опадів випаровується і лише 20% формує стік (5400 км3 на рік) - більше лише в Євразії та Південній Америці. На області, які не мають стоку в океан, припадає 31% території материка. Головний вододіл Африки - на сході, де розташовані найвищі підняття. Внаслідок загального нахилу Африки на захід найбільші показники стоку характерні для річок басейну Атлантичного океану, а найменші - для річок басейну Середземного моря, незважаючи на те, що сюди несе свої води одна з найбільших річок світу - Ніл. Формування та розвиток сучасної річкової сітки Африки відбувалося з кінця неогену, коли кліматичні умови стали близькими до сучасних. Материк тривалий час був переважно областю внутрішнього стоку. Формуванню зовнішнього стоку сприяли підняття обширних ділянок платформи на сході материка. Ерозія схилів плато та плоскогір'їв, які звернуті в бік океану привела до формування нових річкових систем. Вони перехопили стік тих річок, що виникли раніше. Тому для сучасних річок Африки характерне чергування відрізків давніх, вироблених за тривалий час профілів русла, широких долин зі значною кількістю терас та молодих профілів з вузькими долинами, порогами та водоспадами (нижня течія Конго, Замбезі, Оранжева та ін.). Через це річки Африки часто непридатні для судноплавства, але мають значні запаси гідроенергоресурсів.
В Африці переважає дощове живлення. В засушливих районах важливе значення має підземне живлення. За гідрологічним режимом річки материка відносяться до таких типів:
а) постійно повноводні річки екваторіального поясу з весняно-літньою повінню (басейн Конго);
б) постійно багатоводні річки в районах тропічного вологого типу клімату з літнім максимумом підняття рівня води (Руфіджі, Рувума, Лімпопо та ін.);
в) річки субекваторіального поясу з літньо-осінньою повінню та весняно-зимовою меженню (Сенегал та ін.);
г) річки субтропічного поясу із зимовою повінню та літньою меженню (Себу, Мулуя, що стікають з Атлаських гір та річки, що стікають в океан з Капських гір);
д) річки тропічних пустель, які живляться головним чином підземними водами, часто є сухими руслами (ваді) і стік мають не кожного року;
е) річки обширних піднять зі змішаним дощово-льодовиковим живленням, повінню влітку та меженню взимку (річки Східно-Африканського плоскогір'я);
є) річки найвищих масивів молодих гір зі змішаним дощово-сніговим живленням і зимово-весняною повінню (річки Атлаських, Капських та Драконових гір).
Водний режим великих річок обумовлений режимами їх приток, тому їм властиві складні гідрологічні режими. Як правило, ці річки протікають через декілька кліматичних поясів, тому режим у них складний і часто непрогнозований.
Озера Африки поширені нерівномірно. Найбільші з них знаходяться в пра-Долина річки Замбезі Східної Африки, де вони розміщуються в грабенах і є класичними озерами тектонічного походження.
Важливе значення в засушливих районах Африки мають підземні води. В Сахарі вони приурочені головним чином до континентальних пісковиків нижньої крейди - найчастіше вони прісні або слабомінералізовані. В Південній Африці підземні води накопичуються. як правило, в розломах корінних порід та в закарстованих вапняках. На материку, в цілому, майже скрізь відчувається дефіцит води, крім улоговини Конго. Тому є великі труднощі з водопостачанням, зрошенням та обводненням. Крім того, в Африці дуже гострою є проблема забруднення і виснаження водних ресурсів.