Завдання 2 на підставі наведених свідчень сформулюйте 3-4 тези про історичну роль легіону усс і трагізм становища, у якому він опинився під час воєнних операцій проти російської армії
Людина – головна загадка для філософського мислення. З античності і до наших днів філософи розмірковували, намагаючись пояснити, що є людина. Однак, чи наблизилися вони до її розуміння? Мабуть, кожному з великих філософів, мислителів, видатних дослідників – Сократу, І.Канту, Г.Сковороді, Ж.-П.Сартру, З.Фрейду, М.Шелеру, В.І.Вернадському, Т. де Шардену, М.Фуко, А.Печчеї здавалося, що так. Однак з часом виявлялися нові складні проблеми. Вони стосувалися буття соціуму, впливу людини на природу в людського пізнання світу та власне себе. Ставало ясно: потрібні нові відповіді на питання «що є людина?» Тому для філософа проблема людини не застаріває та й не може застаріти.
Отже, перше, що потрібно наголосити. Проблема людини є вічна філософська проблема. Друге, що слід відзначити, що вона цікава не лише для філософів, а й для пересічної людини, оскільки йдеться про нас самих. Нарешті, третє зауваження стосується особливості філософського осмислення людини: воно пов’язане з можливістю представити цілісну картину людини та виокремити ознаки, що закриті для нашого повсякденного досвіду.
Пізнавати людину надзвичайно цікаво. Однак і дуже складно. Таке пов’язане зі складністю самої людини як предмету вивчення. Справа в тому, що людина водночас приналежна двом світам – природному та соціальному. Людина не може існувати без природи та поза нею. Однак особливості людини постають в соціумі. Втім людина не лише «частинка», елемент соціального світу. Вона інтелектуальна та духовна істота. Людина створила світ культури та цивілізації, поза якими не може існувати. І які не можуть існувати та розвиватися без людини – на відміну від природи. Людина адаптується до світу природи та соціуму не просто пристосовуючись до того, що є, а здатна створювати нову реальність.
Елизавета Петровна (Elizaveta Petrovna) — российская[en] императрица с 1741 года, дочь Петра I[en] и Екатерины I-й. Возведена на престол гвардией. В ее царствование были достигнуты значительные успехи в развитии хозяйства, культуры России и во внешней политике, чему деятельность Михаила Ломоносова, П. И. и И. И. Шуваловых, А. П. Бестужева-Рюмина и др. Знак зодиака — Козерог. Детство, образование, характер Елизаветы Петровны
Елизавета Петровна родилась 29 декабря (18 декабря по старому стилю) 1709 года, в Санкт-Петербурге. С детства[en] пользовалась любовью[en] и заботой отца, рано обучилась грамоте, учила также французский язык, основы истории, географии. По характеру была веселой, добродушной и одновременно капризной и вспыльчивой. Больше всего на свете любила светские развлечения: балы, танцы, охоту и маскарады.
Елизавета Петровна слыла первой красавицей своего времени, обожала наряжаться, никогда не надевала одно платье дважды и строго следила, чтобы никто из придворных дам не был одет или причесан красивее ее или даже появился в платье такой же материи (после смерти императрицы в ее гардеробе было найдено около 15 тыс. платьев). При дворе строились планы относительно ее замужества. Елизавету Петровну хотели отдать то за французского короля Людовика XV, то за принца Голштинского Карла Фридриха. Были и другие кандидаты, однако в брак она так и не вступила. Характер правления. Личная жизнь
Елизавета Петровна обладала практичным умом, умело руководила своим двором, маневрируя между различными политическими группировками. Однако активного участия в государственных делах она не принимала, лишь время от времени интересуясь внешней политикой. При рассмотрении важных вопросов нередко проявляла нерешительность и надолго откладывала принятие решений. Сразу после воцарения она, женщина религиозная, дала обет, что в течение ее царствования не будет смертных казней. Хотя это решение не получило законодательного оформления, императрица строго его придерживалась. Однако ее правление ознаменовалось несколькими шумными политическими процессами, в частности, Лопухиных (1743) и Бестужева-Рюмина (1758).
Людина – головна загадка для філософського мислення. З античності і до наших днів філософи розмірковували, намагаючись пояснити, що є людина. Однак, чи наблизилися вони до її розуміння? Мабуть, кожному з великих філософів, мислителів, видатних дослідників – Сократу, І.Канту, Г.Сковороді, Ж.-П.Сартру, З.Фрейду, М.Шелеру, В.І.Вернадському, Т. де Шардену, М.Фуко, А.Печчеї здавалося, що так. Однак з часом виявлялися нові складні проблеми. Вони стосувалися буття соціуму, впливу людини на природу в людського пізнання світу та власне себе. Ставало ясно: потрібні нові відповіді на питання «що є людина?» Тому для філософа проблема людини не застаріває та й не може застаріти.
Отже, перше, що потрібно наголосити. Проблема людини є вічна філософська проблема. Друге, що слід відзначити, що вона цікава не лише для філософів, а й для пересічної людини, оскільки йдеться про нас самих. Нарешті, третє зауваження стосується особливості філософського осмислення людини: воно пов’язане з можливістю представити цілісну картину людини та виокремити ознаки, що закриті для нашого повсякденного досвіду.
Пізнавати людину надзвичайно цікаво. Однак і дуже складно. Таке пов’язане зі складністю самої людини як предмету вивчення. Справа в тому, що людина водночас приналежна двом світам – природному та соціальному. Людина не може існувати без природи та поза нею. Однак особливості людини постають в соціумі. Втім людина не лише «частинка», елемент соціального світу. Вона інтелектуальна та духовна істота. Людина створила світ культури та цивілізації, поза якими не може існувати. І які не можуть існувати та розвиватися без людини – на відміну від природи. Людина адаптується до світу природи та соціуму не просто пристосовуючись до того, що є, а здатна створювати нову реальність.
Объяснение: