Відповідь:
Юлій Цезар вперше був призначений диктатором під час Громадянської війни рішенням претора Марка Емілія Лепіда влітку 49 року до н. е. для організації виборів у Римі. Він у цей час перебував в Іспанії, переслідуючи війська Помпея, і після повернення до столиці склав свої повноваження. Вдруге Цезар був заочно призначений диктатором восени 48 року до н. е. за ініціативою консула Публія Сервілія Ісавріка коли перебував з військом у Єгипті — отримавши необмежені повноваження на рік (замість традиційних шести місяців), Цезар призначив своїм помічником (начальником кавалерії) Марка Антонія, якого направив на Апенніни для управління Італією.
Після отримання вирішальної перемоги у битві при Тапсі (нині — Туніс) у 46 році до н.е., коли Цезарю підкорилась уся Північна Африка, він був утретє призначений диктатором, тепер вже на десять років, що, враховуючи його вік, 54 роки, розглядалось як пожиттєвий термін. Відмовившись від необмежених повноважень, наступнорго року Цезар був укотре обраний консулом і, здобувши 17 березня 45 року до н.е. перемогу біля міста Мунда (сучасна Іспанія) над військами Помпея Молодшого, повернувся в Рим, де рішенням сенату доповнив своє ім'я титулом «імператор», яке використовувалось для позначення полководця-переможця.
14 лютого 44 року до н.е. Імператор Гай Юлій Цезар учетверте став диктатором і другим, після Луція Корнелія Сулли, хто всупереч римській традиції отримав повноваження без всяких часових обмежень. Однак, на відміну від Сулли, який відмовився від диктаторських повноважень після завершення реформ, Цезар став першим, хто в Римі прямо заявив про намір правити довічно. Як цензор він мав право визначати склад сенату, як народний трибун — накладати вето на сенатські декрети, що позбавляло народні збори реального впливу на політичні процеси.
ісля вбивства Юлія Цезаря в березні 45 року до н. е. влада в Римській республіці перейшла до Марка Антонія, послідовника Цезаря, якого підтримали війська. Скориставшись заворушеннями, які охопили Рим, він швидко заволодів архівом Цезаря і державною скарбницею. Проте свої претензії на спадщину вбитого диктатора заявив 18-річний Гай Октавіан Фірін, внучатий племінник Цезаря, який таємно був ним усиновлений і призначений спадкоємцем.
Взявши собі ім'я свого прийомного батька (і приховуючи родове, проте незнатне, Октавіан), Гай Юлій Цезар розпочав закулісну боротьбу проти Марка Антонія. Користуючись підтримкою Цицерона, а подекуди закулісними інтигами, Октавіан зробив стрімку військову кар'єру і в 20 років став консулом. У 43 році до н. е. Марк Антоній, Октавіан і Марк Емілій Лепід утворили Другий триумвірат, який на 5 років перебрав владу у сенату для наведення в країні порядку. Скориставшись надзвичайними повноваженнями, триумвіри постановили вбити 300 сенаторів, причетних до смерті Цезаря, а наступного року розбили війська Брута і Кассія, вбивць Цезаря. За наполяганням Марка Антонія до проскрипційних списків попав і сенатор Марк Тулій Цицерон (як запеклий опонент Юлія Цезаря), чия рука і голова після його вбивства були виставлені на загальний огляд у Римі.
В 40 році до н. е. триумвіри розділили між собою сфери вливу — Октавіан отримував Захід республіки, Антоній, який на цей момент одружився з сестрою Октавіана, — Схід, а Лепід — Африку.
Ще за рік перед цим, прагнучи реалізувати плани Цезаря і здійснити похід проти Парфії, Антоній прибув до Єгипту, де познайомився з царицею Клеопатрою, колишньою коханкою Юлія Цезаря, від якого та народила сина Цезаріона. Закохавшись в неї, Антоній фактично перестав займатись державними справами, а в 36-37 роках до н. е. провів невдалу кампанію проти Парфії. В той же час Клеопатра за ці роки народила йому трьох дітей.
Щоб помститись, Октавіан наказав розшукати і оголосити заповіт Антонія, за яким Цезаріон ставав спадкоємцем Риму, а діти Антонія від Клеопатри — правителями Вірменії, Сирії, Малої Азії та Кіренаїки. Новини про це викликали занепокоєння римських сенаторів і вони оголосили Клеопатрі війну. Вирішальна битва відбулась 2 вересня 31 року до н.е. біля мису Акцій, на узбережжі Іонійського моря, — єгипетський флот був розбитий.
Через рік Октавіан завоював столицю Александрію Єгипетську і 1 серпня 30 року до н.е. Марк Антоній був змушений покінчити життя самогубством. Того ж дння за наказом Октавіана були вбиті Цезаріон та Антілл, старший син Антонія від першого шлюбу. Через кілька днів і Клеопатра після невдалих спроб отримати від Октавіана гарантії власної безпеки і передачі престолу своїм дітям позбавила себе життя.
Виникнення та розвиток Слобідської України. Починаючи з другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст. Слобожанщину, що перебувала під владою московського царя, почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського гноблення.
У 1638 р. сюди прибули учасники козацького повстання на чолі з Яковом Острянином (вони оселилися в місті Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, виникло місто Харків. Схожу історію заснування мали й такі міста, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклія, Ізюм та багато інших. Разом із містами виникали й нові села.
Объяснение:
«Что с возу упало, то пропало»;
Расширение торговых связей;
Ярмарки и банки.
«Что с возу упало, то пропало»
Торговля - это процесс обмена товарами, услугами, ценностями и деньгами.
Расширение торговых связей
Город был центром торгового обмена не только с окружавшей его местностью, но и с другими городами, отдельными землями, с другими странами. Натуральное хозяйство в Европе сохранялось. Но постепенно развивалось и товарное хозяйство, при котором изделия производились для продажи на рынке и обменивались, в том числе при посредстве денег.
Что необходимо для оживленной торговли? (дороги)
Поэтому с XIII в. в Европе начинают прокладывать новые дороги, чинить старые.
Работа с картой стр. 115 в учебнике
Выгодные торговые пути проходили через Восток. Что могли привозить оттуда купцы? (предметы роскоши, шёлк, пряности, драгоценные камни и т.д.). Важные торговые пути шли по Северному и Балтийскому морям. Что могли привозить купцы с этих мест? (соль, мех, шерсть, лес и многое другое).
В 14 веке купцы более 70 немецких городов объединились в Ганзу («союз», «товарищество») для защиты своего имуществу и вытеснения соперников. Ганза имела филиалы в других странах.
3.3 Ярмарки и банки
Ярмарка - установленное место, где можно было приобрести разнообразный товар, от продуктов питания до всевозможных ремесленных изделий. Обменивались на ярмарках не только товаром, но и деньгами. Поскольку покупатели были из разных стран расплачивались разными монетами, поэтому здесь всегда можно было встретить менял, которые занимались обменом денег. Меняла – человек, который занимался обменом денег.Конечно, делали они это дело с пользой для себя, поэтому у них накапливались определенные суммы, которые они могли дать в долг под проценты (в рост) купцам. Менялы, пускавшие деньги в рост, назывались ростовщиками, постепенно превращающие в банкиров, в богатых людей, которые давали крупные деньги на торговые экспедиции, в долг королю и феодалам.
Ростовщик – человек, пускавший деньги в рост, под проценты.
Банкир – собственник крупных денежных размеров, богатый человек.
Итоги урока
Рефлексия:
Итак, мы с вами познакомились с торговлей в Средние века, а сейчас давайте ответим на проблемный вопрос нашего урока. Докажите, что торговля разрушала натуральный характер хозяйства и развитию рыночных отношений?
Вывод:
На смену натуральному хозяйству проходит новое товарно – денежное хозяйство. Это хозяйство, при котором продукция производилась для продажи на рынке.