ответ:Роль Литовського князівства та Польщі у захопленні українських земель. Реферат
Феодальна роздробленість Київської держави, сили якої підірвала монголо-татарська навала, призвела до захоплення українських земель феодалами Польщі, Литви, Молдавії, Угорщини, Кримського ханства і Туреччини
Значно зміцнилася Литовська держава при великому князеві Гедиміні (1316-1341 рр.). На початку XIV ст. литовці розпочали захоплення Білорусі. Після смерті Юрія-Болеслава князем Волині стає син Гедиміна Любарт (1341-1385 рр.). Литва почала істотно впливати на політику Любарта, заволоділа Волинською, Холмською і Белзькою землями.
Протягом 1355-1356 рр. Ольгерд захопив Чернігівсько-Сіверську землю, а в 1362 р. - Київ. Того ж року він розгромив загони татарських військ на р. Сині Води і поширив свою владу на Поділля. В усіх цих землях Ольгерд залишив княжити своїх синів і племінників. Так, у Києві правив його старший син Олександр. Місцеві феодали зберегли окремі свої володіння, а руські землі - Чернігівська, Київська та Волинська - залишалися автономними.
Руські князі й бояри були васалами литовського князя. Водночас князь брав на себе обов'язки захищати їх від татар. Литовські князі проголосили правило: "Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо". Українська аристократія підтримувала Велике князівство Литовське, оскільки його зовнішня політика (саме у боротьбі з монголо-татарами) збігалася з інтересами України. Українське населення вважало литовців союзниками у боротьбі із Золотою Ордою.
Таким чином, підкоривши Білорусь і значну частину території України, Велике князівство Литовське стало найбільшою державою в Європі. Більшість населення в ньому становили українці й білоруси. Литовці були культурно відсталішими від них, сповідували язичництво. Литовська верхівка швидко потрапила під культурний вплив своїх слов'янських підданих.
Велику роль в історії України відіграла Польща. Ще в 1339 р. польський король Казимир III уклав союз з угорським королем проти України і дістав підтримку Ватикану. Через дев'ять днів після смерті Галицько-Волинського князя Юрія-Болеслава Казимир III розпочав похід у Галичину. У боротьбі з місцевим населенням він у 1340 р. захопив усю Галицьку землю.
Завоювання українських земель не відбувалося для поляків так легко, як для литовців. Річ у тім, що польську агресію підтримали польські магнати, які мріяли про українські землі; католицька церква, яка хотіла знищити православ'я і поширити свій вплив на Схід; багаті польські городяни, яким були потрібні торговельні шляхи до Галичини. І хоча спочатку Галичина зберігала відносну адміністративну незалежність, а Казимир III офіційно пообіцяв поважати права і звичаї українського населення, незабаром усе різко змінилося.
Вже в 1340 р. король попросив Папу звільнити його від присяги "дотримувати обряди, права і звичаї православних підданих" і почав роздавати землі полякам, німцям, угорцям; в усіх волостях були призначені старости.
По-друге, треба було утримувати нові величезні території з білоруським і українським населенням.
По-третє, зі зростанням своєї могутності Московська держава почала заявляти претензії на всі давньоруські землі. До того ж польські магнати-пани мали намір заволодіти рештою українських земель і шукали для цього нові можливості.
Від середини XIV ст. і до 70-х років XV ст. знову посилюється
У 1452 р. після смерті Свидригайла та в 1471 р. після смерті князя Семена Олельковича Волинське і Київське князівства були ліквідовані й перетворені на воєводства під управлінням намісників Великого князя.
Добре розуміючи обстановку, литовські правителі намагалися схилити православне населення України до католицизму. У цьому зв'язку в 1458 р. православну церкву України і Білорусії було відокремлено від московської митрополії й перетворено на самостійну київську митрополію. Проте на унію з католицькою церквою українське населення не пішло.
У XV ст. над Україною нависло нове лихо - з боку Туреччини (Османської імперії) і Кримського ханства. Після розпаду Золотої Орди на Кримському півострові в 1449 р. виникла татарська військово-феодальна держава. Хан Хаджі-Гірей остаточно відмежувався від Орди, а основою його зовнішньої політики стало пограбування сусідніх країн. Його наступник хан Менглі-Гірей захопив Причорномор'я і знову відсунув українські землі на північ.
У 1498 р. Туреччина вперше напала на українські землі, зокрема розоривши міста Перемишль і Ярослав. Починаючи з 80-х років XV ст. напади татар на Україну стають постійними. Кримські татари грабували українські землі, забирали і продавали українських людей у рабство. Найбільшим ринком з продажу рабів стала Кафа (кримське місто Феодосія).
Вернувшись в Москву, Дмитрий был ошеломлён увиденным. Летописцы описывают его глубокую скорбь по погибшим, тела которых он повелел хоронить за счёт казны. Данные о том, сколько было уплачено и, соответственно, сколько людей погибло, разнятся. Воскресенская летопись сообщает, что за уборку 80 трупов платили по рублю, все же было потрачено 300 рублей. Таким образом, количество погибших составляло 24 тысячи. В отличие от неё, Рогожский летописец пишет, что по рублю платили за 70 трупов, всего же раздали 150 рублей, что означает, что погибших было 10 тысяч. Историк М. Н. Тихомиров считал данные Рогожского летописца более достоверными. Население Москвы накануне разорения он оценивал в 20 тысяч человек[2]. Народ начал отстраивать города и сёла.
Спустя несколько дней Дмитрий послал собранное войско на Олега Рязанского, чтобы наказать того за предательство. Олег с небольшой дружиной скрылся. 7 октября в Москву из Твери вернулся Киприан, но из-за конфликта с Дмитрием вскоре отбыл в Киев. Той же осенью в Москву прибыл посол от Тохтамыша по имени Карач с предложением о мире. 23 апреля в 1383 году Дмитрий отправил в Орду своего старшего сына Василия. За ярлыком на Великое княжение Владимирское ещё осенью 1382 года в Орду отправились Михаил Тверской с сыном Александром и брат Дмитрия Суздальского Борис Городецкий. Однако Дмитрий выплатил Тохтамышу дань за с поражения Мамая года[1], за что великое княжение Тохтамыш закрепил за родом московских князей, а Тверское княжество получило независимость от владимирского княжения, вернув в свой состав Кашин[15].
ответ:Роль Литовського князівства та Польщі у захопленні українських земель. Реферат
Феодальна роздробленість Київської держави, сили якої підірвала монголо-татарська навала, призвела до захоплення українських земель феодалами Польщі, Литви, Молдавії, Угорщини, Кримського ханства і Туреччини
Значно зміцнилася Литовська держава при великому князеві Гедиміні (1316-1341 рр.). На початку XIV ст. литовці розпочали захоплення Білорусі. Після смерті Юрія-Болеслава князем Волині стає син Гедиміна Любарт (1341-1385 рр.). Литва почала істотно впливати на політику Любарта, заволоділа Волинською, Холмською і Белзькою землями.
Протягом 1355-1356 рр. Ольгерд захопив Чернігівсько-Сіверську землю, а в 1362 р. - Київ. Того ж року він розгромив загони татарських військ на р. Сині Води і поширив свою владу на Поділля. В усіх цих землях Ольгерд залишив княжити своїх синів і племінників. Так, у Києві правив його старший син Олександр. Місцеві феодали зберегли окремі свої володіння, а руські землі - Чернігівська, Київська та Волинська - залишалися автономними.
Руські князі й бояри були васалами литовського князя. Водночас князь брав на себе обов'язки захищати їх від татар. Литовські князі проголосили правило: "Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо". Українська аристократія підтримувала Велике князівство Литовське, оскільки його зовнішня політика (саме у боротьбі з монголо-татарами) збігалася з інтересами України. Українське населення вважало литовців союзниками у боротьбі із Золотою Ордою.
Таким чином, підкоривши Білорусь і значну частину території України, Велике князівство Литовське стало найбільшою державою в Європі. Більшість населення в ньому становили українці й білоруси. Литовці були культурно відсталішими від них, сповідували язичництво. Литовська верхівка швидко потрапила під культурний вплив своїх слов'янських підданих.
Велику роль в історії України відіграла Польща. Ще в 1339 р. польський король Казимир III уклав союз з угорським королем проти України і дістав підтримку Ватикану. Через дев'ять днів після смерті Галицько-Волинського князя Юрія-Болеслава Казимир III розпочав похід у Галичину. У боротьбі з місцевим населенням він у 1340 р. захопив усю Галицьку землю.
Завоювання українських земель не відбувалося для поляків так легко, як для литовців. Річ у тім, що польську агресію підтримали польські магнати, які мріяли про українські землі; католицька церква, яка хотіла знищити православ'я і поширити свій вплив на Схід; багаті польські городяни, яким були потрібні торговельні шляхи до Галичини. І хоча спочатку Галичина зберігала відносну адміністративну незалежність, а Казимир III офіційно пообіцяв поважати права і звичаї українського населення, незабаром усе різко змінилося.
Вже в 1340 р. король попросив Папу звільнити його від присяги "дотримувати обряди, права і звичаї православних підданих" і почав роздавати землі полякам, німцям, угорцям; в усіх волостях були призначені старости.
По-друге, треба було утримувати нові величезні території з білоруським і українським населенням.
По-третє, зі зростанням своєї могутності Московська держава почала заявляти претензії на всі давньоруські землі. До того ж польські магнати-пани мали намір заволодіти рештою українських земель і шукали для цього нові можливості.
Від середини XIV ст. і до 70-х років XV ст. знову посилюється
У 1452 р. після смерті Свидригайла та в 1471 р. після смерті князя Семена Олельковича Волинське і Київське князівства були ліквідовані й перетворені на воєводства під управлінням намісників Великого князя.
Добре розуміючи обстановку, литовські правителі намагалися схилити православне населення України до католицизму. У цьому зв'язку в 1458 р. православну церкву України і Білорусії було відокремлено від московської митрополії й перетворено на самостійну київську митрополію. Проте на унію з католицькою церквою українське населення не пішло.
У XV ст. над Україною нависло нове лихо - з боку Туреччини (Османської імперії) і Кримського ханства. Після розпаду Золотої Орди на Кримському півострові в 1449 р. виникла татарська військово-феодальна держава. Хан Хаджі-Гірей остаточно відмежувався від Орди, а основою його зовнішньої політики стало пограбування сусідніх країн. Його наступник хан Менглі-Гірей захопив Причорномор'я і знову відсунув українські землі на північ.
У 1498 р. Туреччина вперше напала на українські землі, зокрема розоривши міста Перемишль і Ярослав. Починаючи з 80-х років XV ст. напади татар на Україну стають постійними. Кримські татари грабували українські землі, забирали і продавали українських людей у рабство. Найбільшим ринком з продажу рабів стала Кафа (кримське місто Феодосія).
Объяснение: