Усі європейські держави пройшли через новий етап розвитку – етап абсолютної монархи. Недаремно кажуть: "Один випадок – випадок, два – збіг, три – система". Що, власне, сприяло колосальному зосередженню державної влади в одних, монарших руках?
В одних державах це відбулося раніше, в інших – дещо пізніше (в Англії, наприклад, вершиною абсолютизму вважають Єлизавету І (померла у 1603 р.), у Франції – Людовіка XVI (помер у 1715 р.), в Росії – Катерину II (померла у 1796 р.).
Окремі держави вимушені були пройти цей етап навіть у складі інших держав – так, Польща не зуміла вберегти свою "шляхетську демократію", втратила незалежність і була у результаті трьох поділів розділена між Австрією, Росією та Пруссією.
Нарешті, державний абсолютизм одних держав відрізнявся від абсолютистського режиму інших (досить порівняти Англію та Францію). Чому так?
З іншого боку, згадаймо горду заяву Людовіка XVI: "Держава – це я". Цікаво побачити, чим обернулося для держави і права європейських країн таке необмежене зосередження в одних руках усієї повноти виконавчої, законодавчої та судової влади? Чи може абсолютизм, нехай навіть і найбільш "просвічений", вирішити усі проблеми своїх підданих, зробити державу не лише військово могутньою, але й багатою та процвітаючою? Чого насправді вартий аргумент монархістів усіх часів і народів про те, що: "Король не зраджує"?
Як зміни у державному устрої впливали на право цих країн?
Передумови абсолютизму
Абсолютизмом (від латинського absolut – необмежений, безумовний) називається абсолютна необмежена монархія, самодержавна влада. Це форма правління, за котрої верховна влада повністю належить одній особі – монархові.
У країнах Західної Європи абсолютні монархії склалися в XV- XVI ст., вони прийшли на зміну станово-представницьким монархіям. Абсолютна монархія постала як арбітр між старим пануючим класом феодалів та буржуазією і як захисниця обох класів від революційного руху народних мас, які піддавалися і феодальній, і капіталістичній експлуатації.
Буржуазія стала у цей час могутнішим в економічному відношенні класом, але все ж недостатньо сильним, щоб ставити питання про встановлення власної влади.
Посилення позицій буржуазії пояснювалося стрімким економічним прогресом у промисловості. Поява водяних коліс, механічного дуття в металургії, удосконалення ткацького верстата вели до укрупнення виробництва та розорення маси кустарних ремісників. Міцна королівська влада стимулювала економічний прогрес, що проходив в умовах активного і пасивного опору мас.
Головною фігурою в економіці став капіталіст. Якщо цеховий майстер попередньої епохи був по руках і ногах зв'язаний обмеженнями, що їх встановлював статут цеху, то капіталістичне виробництво, навпаки, побудоване на основі вільної конкуренції, чиїм завданням виступає насичення ринку дешевою продукцією, розорення та усунення конкурента.
Цьому слугували т. зв. мануфактури – підприємства нового, капіталістичного типу, на яких сотні найманих робітників виконували кожен свою відносно нескладну операцію. Якщо майстер (підмайстер) попередньої епохи виготовляв свій виріб – наприклад, годинник – власноруч від початку і до кінця, то при мануфактурному виробництві розподіл окремих операцій між десятками працівників дозволяв різко підвищити кількість вироблюваної продукції і тим самим суттєво здешевити кінцевий продукт.
Капіталізм в його ранніх проявах означав катастрофу для дрібних виробників у місті та на селі, основна маса населення перетворилася на пролетарів, тобто людей, позбавлених засобів і знарядь виробництва, отже, і засобів існування. Мануфактури не могли відразу забезпечити працею усю масу безземельних селян та розорених ремісників. Велика їх кількість була змушена бродити країнами Європи в пошуках випадкової роботи, а без неї – займатися жебрацтвом, крадіжками і грабежами. Частими були й спроби розорених майстрів знищити фізично ненависного власника мануфактури чи підпалити його підприємство, аби повернути старі добрі часи, коли усім вистачало роботи.
Буржуазія потребувала міцної влади з її репресивно-каральним апаратом, і такою владою став абсолютизм.
Буржуазія не тільки користувалася репресивними можливостями централізованої абсолютистської влади, але й завдяки практиці купівлі посад могла займати ключові позиції в урядах, у фінансовому та судовому відомствах. Вихідці з т. зв. третього стану ставали радниками королів Генріха VIII (Англія) та Людовіка XIV (Франція).
Послемонгольский период (XIV—XV вв.) В этот период появились государства со схожими хозяйственными, этническими основами и общей исторической судьбой. В послемонгольское время на территории Казахстана приозошло обособление нескольких государств: Ак Орды, Могулистана, Ханства Абулхаира, Ногайской Орды. В государствах послемонгольского периода формируются тюркские народы: казахи, узбеки, кыргызы, татары, ногайцы и др. Начался исторический процесс образования собственно казахского народа и его государства — Казахского ханства.
Возникновение Ак Орды. На территории Восточного Дешт-и Кыпчака в середине XIII — начале XV в. существовало государство Ак Орда.
По свидетельству Рашид ад-Дина (XIV в.), восточную часть улуса Джучи Орда-Еджен еще при отце. Абулгази (XVII в.). же пишет, что восточную часть улуса Джучи Орда-Еджен получил в правление от брата Бату-хана.
Территория Ак Орды формировалась постепенно и расширялась по мере ослабления Золотой Орды. Наибольшего подъема Ак Орда достигла во второй половине XIV в. В XIV в. власть правителей из рода Орда-Еджена распространилась на всю территорию современного Казахстана, за исключением Семиречья.
Столицей Ак Орды стал город Сыгнак. Земли Ак Орды назывались также Узбекским улусом.
Государство было населено тюркоязычными племенами и монголами, пришедшими с Чингисханом. Монгольские племена к XIV в. полностью тюркизировались.
Ак Орда в политическом и экономическом отношениях была са_ мостоятельным государством, со своей династией правителей и не_ зависимой внешней политикой. Ак Орда сыграла важную роль в объединении племен и народов на территории Восточного Дешт-и Кыпчака на рубеже XIV—XV вв.
Политическая история. Политическую историю Ак Орды можно разделить на три этапа. Первый этап характеризуется длительной борьбой за освобождение территории Восточного Дешт-и Кыпчака из-под власти Золотой Орды. Окончательно порвать с зависимостью от Золотой Орды удалось в середине XIV в. ханам Ерзену и Мубарак-ходже.
Второй этап — это период усиления Ак Орды при Урус-хане, правившем в 60— 70-х гг. XIV в. Ак Орда значительно укрепилась и выступила в качестве объединителя всей Золотой Орды.
Третий, заключительный этап истории государства - это период борьбы против агрессии правителя Мавераннахра эмира Тимура. На Урусхана легла основная тяжесть борьбы и защиты Ак Орды от Тимура.
В конце XIV — начале XV вв. Ак Орда, как и соседнее государство Могулистан, подвергались неоднократным вторжениям войск эмира.
Упадок государства. Тимур предпринял в 70—80-х гг. XIV в. около десятка набегов на территорию Ак Орды и Могулистана. В итоге оба государства были ослаблены, масса населения была физически истреблена или угнана в плен. Жизненно важный для кочевников район Южного Казахстана с его городами Сыгнаком, Отраром, Саураном, Ясы, Сайрамом был потерян.
В результате войн и внутренних усобиц в конце XIV — начале XV в в . Ак Орда значительно ослабла. На некоторое время в 1423—1428 гг. власть в Ак Орде укрепил внук Урусхана Барак. В 1425 г. Барак выступил в поход против эмира Улугбека и отвоевал у Тимуридов район среднего течения Сырдарьи с городом Сыгнаком. Но в 1428 г. Барак погиб, и правление на территории Ак Орды перешло к потомку Шайбана Абулхаиру. Потомки Урус-хана и Барака сохранили свою власть только в своих наследных землях в южных районах Казахстана. Агрессивная политика Тимура в отношении Ак Орды и Могулистана затормозила объединение и государственное развитие казахских племен.