Избежать или предотвратить могли бы в том случае, если бы огромное Древнерусское государство не распалось…
Распад Руси в целом хотя и был закономерным и прогрессивным явлением (расцвет городов, отдельных княжеств), но негативных и трагических последствий для страны избежать не удалось: децентрализация государственной власти, ослабление единства русских земель подорвали мощь Руси в условиях возрастания угрозы со стороны восточных кочевников и западных держав, давно уже претендовавших на контроль над русскими землями. Новая Русь уже не нуждалась в прежней централизованной власти. В начале 13 в. после распада Древнерусского государства образовалось около 50 княжеств. Их центры стали крупными крепостями, а некогда единая оборонная система страны, прекратила своё существование. В это же время разрозненные племена монгольских скотоводов были объединены Темучином. В 1206 г. общий съезд монгольских вождей (курултай) провозгласил его великим ханом всех монголов -- Чингисханом.
Отряды Чингисхана за короткое завоевали огромные территории в Сибири, Сев. Китае, на Дальнем Востоке, Корее, Средней Азии и Закавказье…
В 1223 г. началась первая волна монгольского завоевания русских земель. В дальнейшем монголо-татарские нашествия на долгие годы приостановили развитие Руси. Ханы осуществляли политику, направленную на углубление и поддержание состояния раздробленности Руси, провоцируя княжеские междоусобицы… На русских землях было установлено золотоордынское иго, длившееся около 250 лет…
Можно ли было остановить агрессию крестоносцев не военным, а мирным путём? Нет, потому что они были религиозными фанатиками. У них было сильное убеждение в своей правоте и в своем боге. Это подтверждают даже всем известные слоганы (AVE MARIA! - Слава Марии) и (DEUS VULT! - этого хочет бог).
Внутрішня політика Собор Різдва Пресвятої Богородиці (Холм) — місце поховання
Вів боротьбу з феодальними міжусобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та Чернігово-Сіверського і Київського князів не допустити зміцнення влади Данила Романовича і брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Винятково здібний правитель; об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломоні».
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава
Объяснение:
Экономика Африки в XIX веке была построена на колониальных захватах. В Африке было очень мало независимых государств или даже претендующих на самостоятельность автономных колоний; большую часть материка занимали малоразвитые сырьевые колонии, полностью контролировавшиеся европейскими странами. Европа не была заинтересована в том, чтобы поднимать экономику Африки, они не строили там заводов и профессиональных училищ. Предприятия колониальной Африки были сельскохозяйственными и добывающими, и работали на неквалифицированном труде местных жителей, не имевших никакого образования. Подавляющее большинство продукции вывозилось в европейские страны, где использовалось для развития европейской промышленности: африканское сырье перерабатывали заводы Англии и Франции.