Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Характерні ознаки:
абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;
краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
найточніше, без прикрас, формулювання думки;
традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).
Особливості українського класицизму:
проіснував недовго, розвинувся мало.
Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.
Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.
Сентименталізм
Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
особлива увага до духовного світу людини;
герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
ідеалізація дійсності;
культ природи;
перебільшення почуттів;
основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Особливості українського сентименталізму
в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.
Романтизм
Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
виняткові характери у виняткових обставинах;
ліризм, фантастика;
повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;
протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
посилений інтерес до фольклору:
взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
народ та історія - основні теми української романтики;
утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).
Розвиток українського романтизму має три періоди:
1835 - 1844 - харківський:
1840 - 1847 - київський;
1855 - 1862 - петербурзький.
Характерні риси українського романтизму
Наявність потужного патріотичного пафосу;
Нового значення набуває релігійна лірика;
Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.
Жанри
Лірична поезія;
Релігійна поезія;
Ліро-епічна поема, балада;
Історичний роман;
Історична драма;
Фантастичні оповідання, повість.
Реалізм (друга половина XIX століття)
Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.
Объяснение:
абылай – государственный деятель, полководец, восстановил территориальные владения казахстана. с 15 лет активно принимает участие в борьбе с джунгарами, имел большой авторитет. в 1771 году после смерти хана абулмамбета, абылай официально возглавил казахское ханство. период правления абылая ознаменовал установление долгожданного спокойствия в степи. ему удалось восстановить единство казахского ханства. он стремился внести в жузов элементы феодализма на основе традиционного менталитета. возрастает роль султанов. в государственный аппарат входили лица, кровно связанные с ним, таким образом они беспрекословно исполняли его волю. это был единственный способ укрепления и централизации власти. правил единолично, обладал организаторским, полководческим талантом, дипломатическим искусством, дальновидностью и мудростью, поддерживал развитие культуры и искусства.
в основе внешнеполитического курса лежали гибкость, умение пойти на компромисс. использовал политику двойного подданства. приняв подданство россии абылай оставался фактически независимым, за исключением охраны сибирских селений и торговых караванов. сообщал царской администрации о своих действиях в выгодном свете. не выполнял просьбы и требования властей, если они не соответствовали его целям. с южными соседями он вел иную политику. периодически совершал походы против киргизов, вернул ташкент, сузак, шымкент, сайрам. в годы его правления положение каз. ханства значительно . при жизни причислен к лику святых, олицетворение единства и целостности. обеспечил безопасность всей территории ханства.
ответ:С одной стороны, казаки Запорожской Сечи, в которую сбегались вольнолюбивые бойцы со всей Европы на протяжении нескольких столетий, исправно охраняли рубежи России от набегов крымских татар, турок и степных кочевников. Но в то же время вольница, царившая в Запорожской Сечи, не давала уверенности в том, что рано или поздно казаки не перейдут на сторону врагов Российской империи. Наиболее сильно доверие было подорвано после выступления Емельяна Пугачева, поддерживаемого Яицкими казаками и собиравшегося переманить в свое войско казаков Запорожской Сечи. Самое неприятное, что бунт Пугачева произошел в разгар очередной русско-турецкой войны, когда у Екатерины II не было дополнительных сил для войны на два фронта - против внешнего и внутреннего врага. Даже после того как армия Александра Суворова разгромила Пугачева, объявившего себя Петром III и вознамерившимся освободить Ивана Антоновича, испуганная масштабами бунта Екатерина II не успокоилась. Императрица решила на корню уничтожить все ростки сепаратизма, который, по ее мнению, в первую очередь исходил от казаков Запорожской Сечи.
Объяснение: