9.основою економіки наддніпрянської україни у першій половині хіх ст. було сільське господарство, у якому працювало близько 95% на початку і 89% населення у середині століття.
у першій половині хіх ст. на українських землях переважало приватне поміщицьке землеволодіння, яке займало близько 75% усієї землі. проте розміри земель тих володінь були різними: на правобережній україні переважали великі господарства, на лівобережній та південній україні – невеликі маєтки. головним виробником сільськогосподарської продукції було селянство, яке поділялося на дві основні групи:
· поміщицькі селяни, або кріпаки, перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. поміщицькі селяни чисельно переважали в губерніях правобережної україни;
· державні селяни належали казні та офіційно називалися «вільними сільськими обивателями». вони були особисто вільними. роль землевласника для цієї категорії селян відігравала держава, на користь якої вони повинні були сплачувати оброк, або коли їх разом із державними маєтками здавали в оренду (така форма експлуатації селян існувала на правобережжі). державні селяни переважали на півдні й на лівобережжі.
основними формами експлуатації селян були панщина, або відробіткова рента, та оброк у формах грошової й натуральної (продуктової) ренти. переважною формою експлуатації поміщицьких селян і державних селян на правобережжі у першій половині хіх ст. стала панщина. хоча закон 1797 р. офіційно обмежував її 3 днями на тиждень, у реальному житті вона досягала 4–6 днів. поміщики обходили закон за урочної системи, коли на один день панщини давалося таке завдання («урок»), що його можливо було виконати лише за два-три дні.
8.реформи 60—70-х рр. xix ст., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель та зробили можливим здійснення (хоча й із запізненням) індустріалізації. її темпи в пореформений період були дуже високими. особливо це відчувалося в наддніпрянській україні, де лише за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. промисловий розвиток краю змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.
наприкінці xix ст. наддніпрянська україна давала 26 % загальноімперського прибутку, однак на власні потреби вона використовувала не більше половини від цієї суми. засобом переміщення капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. ціни на сировину, що відправлялася з наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. ці капітали фінансували розвиток інших регіонів.
Жена посадника исаака андреевича, ставшая после смерти мужа во главе литовской партии в новгороде; известна более под именем марфы посадницы. личность ее, по памятникам, рисуется не отчетливо; видно, что она была женщина умная, энергичная и любившая свободу. падения новгорода летописец начинает с 1471 г., со времени первого похода иоанна iii на новгород. в объяснение этого падения он приводит, между прочим, рассказ о сношениях марфы с казимиром, королем польским и великим князем литовским, что он называет изменой не только московскому князю, но и православию. в новгороде составилась значительная партия союза с казимиром, и во главе этой партии в начале княжения иоанна iii стояли борецкие. чувствуя за собой силу, партия борецких часто наносила оскорбления московским наместникам и довольно грубо отвечала на требования иоанна. в 1471 г. при выборе архиепископа жребий выпал не на ключаря пимена, любимца марфы, а на феофила, тяготевшего к москве. этим обстоятельством борецкая воспользовалась для окончательного разрыва с москвой: на бурном, по сказанию московского летописца, вече партия ее взяла верх, и к казимиру было отправлено посольство с предложением быть главою новгорода на основании древних установлений его гражданской свободы. иоанн пошел походом на новгород и в нескольких сражениях совершенно рассеял новгородскую рать, не подкрепленную казимира. новгород должен был подчиниться москве и присягнуть иоанну как своему верховному судье. на политическую свободу новгорода и на право его во внутренних делах иоанн не посягнул, но это не успокоило марфу и ее партию. к тому же новые обещания со стороны казимира не прекращались. партия литовская опять стала усиливаться и брать верх над московской. возникли столкновения между той и другой, и жалобы угнетенных призвали иоанна в новгород (1476). после того многие обиженные из новгородцев сами стали ездить в москву и искать там у великого князя . иоанн, знавший о сношениях партии борец-кой с казимиром и их приготовлениях и решившийся покончить с вечевой общиной, отправил посла в новгород спросить: какого государства хотят новгородцы, т. е. не желают ли они иметь великого князя как государя самодержавного, единственного законодателя и судью? такой вопрос поверг новгородцев в сильное смущение; всеобщим испугом воспользовалась партия марфы, подняла волнение, во время которого были перебиты многие из более ревностных сторонников москвы, и вновь обратилась за к казимиру. казимир, как и раньше, далее обещаний не шел, и новгород, несмотря на все противодействие марфы и ее партии, без борьбы впустил войска иоанна. на другой день по вступлении в город, 2 февраля 1479 г., иоанн приказал схватить марфу с ее внуком и многими боярами и отправить в москву; ее имения стали достоянием иоанна. незадолго до этого преподобный зосима, чудотворец соловецкий, прибыл в новгород ходатайствовать за свой монастырь, от которого слуги новгородских бояр отнимали угодия, необходимые для прокормления братии. святого отца пригласила к обеду марфа, которая вместе с некоторыми боярами по неразумению, своекорыстию и гордости не благоприятствовала основанию монастыря на соловецком острове. во время пиршества было преподобному видение: почудилось, будто шесть знаменитых бояр сидят без голов. пораженный этой картиной, святой прослезился и не мог ни пить, ни есть. никому он в это время ничего не сказал, но после открыл тайну ученику своему даниилу. вскоре видение преподобного оправдалось: великий новгород был взят царем иоанном iii, и те бояре, которых преподобный видел без голов, были казнены. марфу же сослали в , а дом ее разрушили до основания. из москвы марфа была отвезена в нижний новгород, при пострижении в монахини наименована марией и заключена в тамошний девичий монастырь. год смерти ее неизвестен
Царь Федор Иванович скончался 7(17) января 1598 год.По свидетельству Патриарха Иова, в предсмертном томлении царь беседовал с кем-то незримым для других, именуя его великим Святителем, а в час кончины его, по преданию, ощущалось благоухание в палатах Кремлёвских. Сам Патриарх совершил таинство елеосвящения и причастил умирающего Царя Святых Христовых Таин. Феодор Иоаннович умер, не оставив потомства, и с его смертью прекратилась московская династия Рюриковичей на царском престоле в Москве. Погребен он был в Архангельском соборе Московского Кремля. Патриарх И́ов — первый патриарх Московский. Канонизирован в лике святителей на Архиерейском соборе Русской православной церкви 9 октября 1989 года. Смерть царя Федора Иоанновича (1598) застала святителя Ермогена в Москве. Пресечение правящей династии поставило всех перед нелегким выбором нового государя. Палаты – единственная постройка, сохранившаяся от усадьбы бояр Романовых, и их история ... По приказу Бориса Годунова всех братьев Романовых, их детей и родственников арестовали. Земский собор 1613 года завершил собой Смутное время в российской истории, и позволил создать новую правящую династию - Романовы. 27 февраля 1598 года Земский собор избрал царем Бориса Годунова, шурина Федора Иоанновича, и принес ему присягу на верность, а в сентябре Борис венчался на царство.Земский собор — вовсе не парламент и даже не зародыш парламента. Это нечто совершенно другое, принадлежащее принципиально иной политической традиции. Николай II Александрович Романов отрёкся от престола за себя и за сына Алексея в пользу ... фигурирует версия жидо-масонского заговора против династии Романовых и лично Николая II. Отречение император был вынужден подписать в поезде по дороге между Могилевом и Петроградом.
відповідь:
9.основою економіки наддніпрянської україни у першій половині хіх ст. було сільське господарство, у якому працювало близько 95% на початку і 89% населення у середині століття.
у першій половині хіх ст. на українських землях переважало приватне поміщицьке землеволодіння, яке займало близько 75% усієї землі. проте розміри земель тих володінь були різними: на правобережній україні переважали великі господарства, на лівобережній та південній україні – невеликі маєтки. головним виробником сільськогосподарської продукції було селянство, яке поділялося на дві основні групи:
· поміщицькі селяни, або кріпаки, перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. поміщицькі селяни чисельно переважали в губерніях правобережної україни;
· державні селяни належали казні та офіційно називалися «вільними сільськими обивателями». вони були особисто вільними. роль землевласника для цієї категорії селян відігравала держава, на користь якої вони повинні були сплачувати оброк, або коли їх разом із державними маєтками здавали в оренду (така форма експлуатації селян існувала на правобережжі). державні селяни переважали на півдні й на лівобережжі.
основними формами експлуатації селян були панщина, або відробіткова рента, та оброк у формах грошової й натуральної (продуктової) ренти. переважною формою експлуатації поміщицьких селян і державних селян на правобережжі у першій половині хіх ст. стала панщина. хоча закон 1797 р. офіційно обмежував її 3 днями на тиждень, у реальному житті вона досягала 4–6 днів. поміщики обходили закон за урочної системи, коли на один день панщини давалося таке завдання («урок»), що його можливо було виконати лише за два-три дні.
8.реформи 60—70-х рр. xix ст., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель та зробили можливим здійснення (хоча й із запізненням) індустріалізації. її темпи в пореформений період були дуже високими. особливо це відчувалося в наддніпрянській україні, де лише за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. промисловий розвиток краю змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.
наприкінці xix ст. наддніпрянська україна давала 26 % загальноімперського прибутку, однак на власні потреби вона використовувала не більше половини від цієї суми. засобом переміщення капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. ціни на сировину, що відправлялася з наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. ці капітали фінансували розвиток інших регіонів.
пояснення:
історія.