Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України — Руська земля. У Х—XIII ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному — на окреслення ядра політичної спільноти — Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки Галицько-Волинська держава, увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини XV ст. Руським воєводством.[1]
Константинопольський патріархат задля розпізнання нового — московського і старого — київського святительських церковних осередків у першій половині XIV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті XIV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного Польщі і Литовського князівства, а з кінця XVII — початку XVIII ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).[2]
На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материнською Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia
Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI ст., а особливо після укладення Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починають дедалі активніше вживати поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи — Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному — на означення Подніпров'я, і розширеному — як синонім усього українського Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку XX століття за часів УНР.
Гуманисты - потому что выдвинули идею, что основной ценностью является человеческая личность. Возрождение - отвергли принципы средневековой культуры, возрождали античную.х В двух словах: гуманистами называли (вернее не называли, а назвали) потому, что в центр их мировоззрения был поставлен человек, а не Бог, как приянято было думать. Однако, на самом дела, своего расцвета гуманизм достиг при папе Юлии II, благодаря его покровительству Рим стал столицей Возрождения. Возрождние - потому что объектом внимания вновь стало греческое искусство, в котором была воспета красота человеческого тела. Кстати, благодаря Возрождению до нас дошли многие памятники античного искусства, но не в виде оригиналов, а в виде копий, сделанных мастерами эпохи Возрождения.
Гуманисты - потому что выдвинули идею, что основной ценностью является человеческая личность. Возрождение - отвергли принципы средневековой культуры, возрождали античную.х В двух словах: гуманистами называли (вернее не называли, а назвали) потому, что в центр их мировоззрения был поставлен человек, а не Бог, как приянято было думать. Однако, на самом дела, своего расцвета гуманизм достиг при папе Юлии II, благодаря его покровительству Рим стал столицей Возрождения. Возрождние - потому что объектом внимания вновь стало греческое искусство, в котором была воспета красота человеческого тела. Кстати, благодаря Возрождению до нас дошли многие памятники античного искусства, но не в виде оригиналов, а в виде копий, сделанных мастерами эпохи Возрождения.
Історичні назви українських територій
Історія України
Малий герб України
Стародавність[показати]
Середньовіччя[показати]
Козацька доба[показати]
Новий час[показати]
Революція[показати]
Радянська доба[показати]
Сучасність[показати]
Хронологія • Битви в історії • Історія культури
Категорія Категорія • Інші країни
пор
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України — Руська земля. У Х—XIII ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному — на окреслення ядра політичної спільноти — Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки Галицько-Волинська держава, увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини XV ст. Руським воєводством.[1]
Константинопольський патріархат задля розпізнання нового — московського і старого — київського святительських церковних осередків у першій половині XIV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія)‚ на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті XIV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного Польщі і Литовського князівства, а з кінця XVII — початку XVIII ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).[2]
На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материнською Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia
Паралельно у внутрішньому вжитку з XVI ст., а особливо після укладення Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починають дедалі активніше вживати поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи — Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному — на означення Подніпров'я, і розширеному — як синонім усього українського Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку XX століття за часів УНР.
Объяснение: