Бельгійська революція — події 1830, в результаті яких Бельгія відділилася від Сполученого Королівства Нідерландів, ставши суверенною державою.
Сполучене Королівство Нідерландів виникло в 1815 в результаті угод, досягнутих на Віденському конгресі. Південна частина держави була франкомовною, католицькою, на відміну від протестантської північної частини, де розмовляли фламандською мовою. Франкомовне католицьке населення вважало правління короля Віллема I деспотичним.
25 серпня 1830 року в Брюсселі почалися заворушення, бунтарі почали грабувати крамниці. До них долучилися театрали, які щойно вийшли з театру Монне після прослуховування опери «Німа з Потріці» Даніеля Обера. В наступні дні заворушення поширилося всім краєм. Заколотники захоплювали фабрики й руйнували машини. Король Віллем увів у провінцію війська, які відновили відносний порядок, але бунт продовжувався. Його очолили радикали, які стали вимагати відділення. Поступово нідерландська армія була витіснена з Брюсселя, почасти внаслідок масового дезертирства бельгійських рекрутів. Генеральні штати Брюсселя проголосували за відділення від Сполученого Королівства Нідерландів і проголосили незалежність.
3 листопада 1830 відбулося зібрання Національного конгресу Бельгії. Віллем I вирішив утриматися від подальших військових дій, і звернувся до великих держав із закликом розсудити ситуацію. Лондонська конференція великих європейських держав 1839 року постановила визнати незалежність Бельгії, прийнявши своїм документом Лондонський договір 1839 року. Ще до цього, в 1831, королем бельгійців був проголошений Леопольд I. Віллем I зробив запізнілу спробу знову підкорити собі Бельгію, але Десятиденна кампанія зазнала невдачі, внаслідок втручання французьких військ.
Під час революції, у 1830, було скасовано закон 1823 року, яким нідерландська мова проголошувалася єдиною державною на всій території Сполученого Королівства Нідерландів
Объяснение:
При характеристике политики Франции, следует принять факт о том, что политика данного государства на мировом уровне тесно переплетается с внутренней жизнью народа.
Внутренняя политика:
1. Падение престижа и авторитета правого крыла;
2. Обновление кадров Правительства;
3. Оживление национального самосознания французов;
4. Массовые демонстрации различной направленности;
5. Усиление наказаний и штрафов за административные проступки
Внешняя политика:
1. Внос значительного вклада в расширение ЕС;
2. Укрепление позиции нейтрального игрока на международной арене;
3. Предложение о создании новых инстанций и должностей в ЕС.
он в Нолинске
Объяснение: