Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах воз-сіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідо-міших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Святослава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Історія стародавньої Персії як великої держави минулого починається в середині VI століття до н. е. коли під проводом талановитого вождя (згодом перського царя) Кіра II перси спершу повністю завоювали Мідію, одну з великих держав тодішнього Сходу. А потім вже почали погрожувати і самому Вавилону, що був на той час найбільшою державою давнини.
І ось вже в 539 році поблизу міста Опіса, що на річці Тибр, відбулася рішуча битва між арміями персів і вавилонян, що закінчилася блискучою перемогою персів, вавилоняни виявилися повністю розбитими, а сам Вавилон, найбільше місто давнини на довгі століття входить до складу новоутвореної перської імперії. Лише за якийсь десяток років перси з маленького племені перетворилися воістину у володарів Сходу.
Такому приголомшливому успіху персів за повідомленням грецького історика Геродота сприяли, передусім скромність останніх. І зрозуміло залізна військова дисципліна в їх військах. Навіть здобувши величезні багатства і владу над багатьма іншими племенами і народами, перси продовжували найбільше шанувати саме ці чесноти скромність. Цікаво, що при коронації перських царів, майбутній цар повинен був одягатися в одяг людини і з’їсти жменю сушених фіг, та випити склянку кислого молока – їжу в, що символізувало його зв’язок з народом.
Але повернімося до історії перської імперії, спадкоємці Кіра II, перські царі Камбіс та Дарій продовжили активну завойовницьку політику. Так при Камбисі перси вторглися в древній Єгипет, який переживав в той час політичну кризу. Перемігши єгиптян, перси перетворили цю колиску стародавньої цивілізації, Єгипет в одну із своїх сатрапій (провінцій).
Цар Дарій активно зміцнював кордони перської держави, як на Сході, так і на Заході, при його правлінні стародавня Персія досягла вершини своєї могутності, під її владою перебував майже весь тодішній цивілізований світ. За винятком стародавньої Греції на Заході, яка ніяк не давала спокою войовничим перським царям, і невдовзі перси при правлінні царя Ксеркса, спадкоємця Дарія, спробували підкорити цих примхливих і волелюбних греків, але не тут-то було.
Незважаючи на чисельну перевагу, військова вдача вперше зрадила персам. У цілому ряді битв вони зазнали ряд нищівних поразок від греків, тим не менш, на якомусь етапі їм вдалося здобути ряд грецьких територій і навіть розграбувати Афіни, але все одно греко-перські війни завершилися нищівною поразкою перської імперії.
З цього моменту колись велика країна вступила в період занепаду, перські царі, які виросли в розкоші все більше забували колишні чесноти скромност яка так цінувалась їх предками. Багато завойованих країн і народів тільки й чекали нагоди, щоб повстати проти ненависних персів, своїх поневолювачів і загарбників. І такий момент настав – Олександр Македонський на чолі об’єднаного грецького війська вже сам напав на Персію.
Здавалося, що перські війська зітруть цього нахабного грека (точніше навіть не зовсім грека – македонця) в порошок, але все виявилося зовсім інакше, перси знову терплять нищівні поразки, одна за іншою, згуртована грецька фаланга, цей танк античності, раз за разом розтрощує переважаючі чисельно перські сили. Колись підкорені персами народи, бачачи, що відбувається, також повстають проти своїх володарів, єгиптяни і зовсім зустрічають армію Олександра як визволителів від ненависних персів. Персія опинилася справжнім колосом на глиняних ногах, сувора з вигляду вона була переможена завдяки військовому і політичному генію одного македонця.