В українських землях фільварок уперше з'явився у Галичині в XV ст. У більшості українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з середини XVI ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього й особливо зовнішнього ринку (мануфактурне виробництво західноєвропейських країн потребувало сільськогосподарської сировини) у феодалів виникла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, новосформований шляхетський стан Великого князівства Литовського прагнув економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах. Згідно з «Уставою на волоки» (1557) спочатку на великокнязівських (державних землях) Великого князівства Литовського було проведено «волочну поміру» і найкращі землі віддано під фільварки. Селяни зобов'язувалися виконувати дводенну панщину на тиждень з однієї волоки землі, що була в їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати та шляхта також стали запроваджувати фільварки як найбільш економічно вигідні для їхнього господарства.
Поширенню фільварків сприяло не тільки знеземелення селян, але й наявність великої кількості вільних земель та колонізаційний процес у напрямку на схід і південний схід. Сільськогосподарська продукція у Ф. не лише вироблялась, але і перероблялася й відправлялася великими партіями на ринок у вигляді напівфабрикатів.
За Уставою на волоки безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та ведення.
Подекуди вони мали тваринницький характер (вирощування волів на українських землях). Деякі фільварки поширили свою діяльність на сільськогосподарські промисли: (поташ, бортництво, ґуральництво).
Объяснение:
