У 48 році до н.е., Юлій Цезар очолив армію із 4000 воїнів та відправився до Єгипту через Родос. Причина була банальна – потреба у коштах для продовження своїх військових походів. Єгипет, та, особливо його столиця Александрія, були для Цезаря золотою жилою. Під приводом «повернення боргів» Птолемея Авлета, Цезар, за рахунок царських та храмових скарбів, потрохи розорював Александрію. Це стало причиною так званих александріївських війн, в результаті яких Цезар отримав перемогу. 27 березня 47 р. до н.е. Юлій Цезар переміг Птолемея XII і поставив Клеопатру та її брата Птолемея XIII на єгипетському престолі. Залишається відкритим питання, як довго Цезар залишився в Александрії перед від'їздом до Понтус.
Попри те, що, першопочатково Цезар бажав лиш отримати матеріалу вигоду від столиці Єгипту, далі, як нам відомо із історичних даних, його ставленики робили максимум для розквіту Александрії. Так, грецький історик Аппіан, пише про приїзд Цезаря і Клеопатри: "Він здійснив плавання по Нілу, щоб подивитися на країну з флотилією на 400 кораблів у компанії Клеопатри, і насолоджувався нею [країною ]також іншими матеріальна вигода]". До сходження на престол ставлеників Цезаря, у місті залишилось мало грошей. Дійсно, Клеопатра навіть не монтувала жодних золотих монет.
Однак, Клеопатра та Птолемей намагалися відновити місто. Спочатку місто настиг голод, а рік по тому чума, і вони доклали усіх зусиль, щоб полегшити жахливі лиха. Перш за все вони подбали про те, щоб релігійні обряди відбувалися в єгипетських храмах належним чином. Далі, як нам відомо, був виданий декрет Клеопатри і Птолемея Цезаря (13 квітня 41 року до н. е.). Мета декрету полягала в тому, щоб забезпечити дотримання привілеїв, дарованих александрійцям, які жили в Єгипті за межами Александрії і займалися сільськогосподарськими роботами. Це останній відомий нам указ, виданий монархом з династії Птолемеїв.
Отже, попри нетривалий час перебування Цезаря в столиці Єгипту та першого «невдалого знайомства», можна стверджувати, що він був не проти збагачення цього міста. Адже, Клеопатра та Птолемей були його ставлениками та правили під його протекторатом.
В Египте наблюдался выход воды из берегов, можно сказать, случались наводнения. Периодические разливы Нила заставляли население Египта неустанно следить за земляными сооружениями, связанными с системой орошения. Обычно в начале июня у первых порогов, на границе Египта, делался заметным подъем воды. В этом месте, на острове Элефантине, поскольку внезапное повышение уровня воды и выход Нила из берегов могли принести величайшие бедствия и разрушения в стране, древними египтянами был устроен ниломер. Специально приставленные наблюдатели по делениям ниломера вели точный учет подъема воды. До середины июля шел медленный постепенный подъем, после этого наступало резкое повышение, и с конца августа по конец сентября вода достигала наивысшего уровня. В этот период Нил далеко разливался по долине за пределы своего обычного русла, и огромные пространства земли бывали покрыты водою.
Главным событием в жизни древних египтян был ежегодный разлив реки Нил. Его воды с июля до ноября (по нашему календарю) затопляли долину реки, превращая ее в длинное узкое озеро. Уровень воды вблизи города Мемфис повышался на восемь метров. Когда беспокойная река в середине ноября снова входила в берега, египтяне начинали сев ячменя и эмера (пшеницы-двузернянки), а через четыре месяца собирали урожай. С марта же со стороны пустыни Сахары на протяжении около 50 дней дул сухой знойный ветер (позже арабы назвали его хамсин или шамсин, что и означает «пятьдесят»), приносящий с собой темные тучи песка и сжигающий все живое. А вскоре наступал очередной разлив реки...
У 48 році до н.е., Юлій Цезар очолив армію із 4000 воїнів та відправився до Єгипту через Родос. Причина була банальна – потреба у коштах для продовження своїх військових походів. Єгипет, та, особливо його столиця Александрія, були для Цезаря золотою жилою. Під приводом «повернення боргів» Птолемея Авлета, Цезар, за рахунок царських та храмових скарбів, потрохи розорював Александрію. Це стало причиною так званих александріївських війн, в результаті яких Цезар отримав перемогу. 27 березня 47 р. до н.е. Юлій Цезар переміг Птолемея XII і поставив Клеопатру та її брата Птолемея XIII на єгипетському престолі. Залишається відкритим питання, як довго Цезар залишився в Александрії перед від'їздом до Понтус.
Попри те, що, першопочатково Цезар бажав лиш отримати матеріалу вигоду від столиці Єгипту, далі, як нам відомо із історичних даних, його ставленики робили максимум для розквіту Александрії. Так, грецький історик Аппіан, пише про приїзд Цезаря і Клеопатри: "Він здійснив плавання по Нілу, щоб подивитися на країну з флотилією на 400 кораблів у компанії Клеопатри, і насолоджувався нею [країною ]також іншими матеріальна вигода]". До сходження на престол ставлеників Цезаря, у місті залишилось мало грошей. Дійсно, Клеопатра навіть не монтувала жодних золотих монет.
Однак, Клеопатра та Птолемей намагалися відновити місто. Спочатку місто настиг голод, а рік по тому чума, і вони доклали усіх зусиль, щоб полегшити жахливі лиха. Перш за все вони подбали про те, щоб релігійні обряди відбувалися в єгипетських храмах належним чином. Далі, як нам відомо, був виданий декрет Клеопатри і Птолемея Цезаря (13 квітня 41 року до н. е.). Мета декрету полягала в тому, щоб забезпечити дотримання привілеїв, дарованих александрійцям, які жили в Єгипті за межами Александрії і займалися сільськогосподарськими роботами. Це останній відомий нам указ, виданий монархом з династії Птолемеїв.
Отже, попри нетривалий час перебування Цезаря в столиці Єгипту та першого «невдалого знайомства», можна стверджувати, що він був не проти збагачення цього міста. Адже, Клеопатра та Птолемей були його ставлениками та правили під його протекторатом.