Покорение (присоединение) Сибири — исторический процесс включения Сибири и Дальнего Востока в состав Русского (Российского) государства со второй половины XVI до конца XVII века. Традиционно считается начатым в 1581 году походом Ермака против Сибирского ханства. Присоединение Сибири и Дальнего Востока к России встречало сопротивление местных жителей и происходило на фоне ожесточенных боев коренных народов с русскими казаками, которые часто допускали жестокость по отношению к коренным народам[1].
Существует большое количество различных классификаций кочевничества. Наиболее распространённые схемы основаны на выявлении степени оседлости и экономической деятельности:
кочевое, каждая семья и народ так или иначе переезжает с места на место, ведут кочевой образ жизни, то есть могут классифицироваться как кочевники.
полукочевое и полуоседлое (когда земледелие уже преобладает) хозяйство.
Кочевое скотоводство — это особый вид производящей экономики, при котором преобладающим занятием является подвижное скотоводство, а большая часть населения вовлечена в периодические перекочевки. На территории Казахстана жители с древних времен занимались кочевым скотоводством.
Полукочевое скотоводство представляется многими вариантами. Полуоседлое скотоводство отличается от полукочевого тем, что земледелие в балансе хозяйства становится преобладающим. В евразийских степях скифы, гунны, золото-ордынские татары имели полукочевые группы. Полуоседлое скотоводство подразумевает наличие сезонных перекочевок отдельных скотоводческих групп и семей в данном обществе.
Объяснение:
Події, які відбулися в період Першої світової війни можна тісно пов’язати із активізацією українського національно-визвольного руху та початком Української революції. Підтвердженням цього є наступні факти:
1) Інституціоналізація політичного руху. Українські свідомі мешканці та, в основному, політики територій Галичини та Наддніпрянщини вбачали війну між Австро-Угорською та Російською імперіями символом та знаком для побудови власної суверенної держави. Для побудови незалежної України та відстоювання українських політичних інтересів були створені наступні інституції: Головна українська, Союз визволення України, Загальна українська рада, Українська парламентарна репрезентація.
2) Створення власних військових загонів/армії. В серпні 1914 р. Головна Українська рада закликала добровольців вступати у полки Українських Січових Стрільців, покликаних захищати Галичину від російських військ. Активно діяли молодіжні військово-патріотичні скаутські організації, які готувалися до майбутніх боїв за незалежну соборну Україну.
3) Погіршення соціально-економічного стану українців та депортації, як мотивація до незалежності. Вина була покладена саме на Австро-Угорщину та Російську імперію. Значні зміни відбулися в економіці й особливо відчутно позначилися на побутовому рівні. Різко зростали ціни на предмети експорту, продукти харчування, паливо та проїзд. З кінця 1915 р. в ряді міст України стала відчутною нестача м’яса, ціни на нього виросли вдвічі. У багатьох містах гався цукровий дефіцит.
4) Недовіра народу до влади. Особливо це стало відчутно за кризи будинку Романових.
Перша світова війна, яка стала випробуванням для всього українського народу, створила об’єктивні передумови для зростання української національної свідомості, скристалізувала національні гасла та сприяла розгортанню Української революції, яка вперше за багато століть дала реальний шанс для втілення в життя віковічної мрії українців – створення власної суверенної держави.