очень надо!
картинка это продолжение
ІСТОРИЧНЕДЖЕРЕЛО
meau
установіть, про що йдеться в уривках з історичних джерел. Дайте
вчний коментар зазначеним А. Я ішов, щоб звільнити з облоги пана Гуляньсого, неспішно,
аючи на хана, тільки но той прибув, и покваписа і дня 29 черена.
чекаючи
нь св. Петра і Павла, ставши біла Соснівської перетрави, заемала
п'ятнадцять тисяч москви, котра боронила одну перетраву. Друга
стина москви) стояла напоготові. І наші] драгуни відби від ne-
прави, а потім наша] кіннота переправилася і затримала іх герцага.
ода ж, примчавши з милу, так і змішала, що, майоне не става до
аду, вони почали втікати, а и на їхніх плечах гнали їх півтори милі,
мало хто з них утік до московських таборів, як ствердили взяті на
ран
чено
хемі
ми язики».
Б. «Ось недавно вчинили договір з поляками на нашу згубу: розірвала
надвое і обидва монархи умовились між собою, що будуть на викоріна-
ти. Ви звикли вважати нас за якусь безсловесну худобу, без нас виріш
ди, які міста залишити під собою, в які уступити, а м
дісталися вам не вашою силою, а Божою поміччю і нашою кров'ю та
часом ці міста
відвагою. Часто від ваших московських людей можна почути таку дури
ку: вільно, мовляв, королеві, яку хоче мати віру у своїй державі, вільно
йому благочестиві церкви обертати в уніатські або костьолди. Але хай
так не буде! Не допустив нас Господь у таку неволю. Знае король, що
предки наші, як рівні з рівними, як вільні з вільнили в одне mло з'една
лися з поляками під єдиним государем, добровільно обраним і залриезже
ним. А того ярма аніми, ані батьки наші носити не звикли».
В. Турецький султан... ще більші свої турецькі і татареекі еш
зібрав і послав з поганим візиром своїли, на ім'я Мустафа, і з багатьма
пашами під Чигирин доставати його. Ті бусурманські сили, прийшовши
місяця липня числа 8 до Чигирина, доставали його різними приступами, страшною вогняною стрільбою, гранатами, підкопани 3
усякими наговорами, протягом довгого часу силуючись алий намір свій я
виконати, але велику загибель собі мали знайшли.
Г. «Турецькі клейноди, котрі вдруге турецький султан прислав на
гетьманство українське, тепер після піддання його з Військом прислані
московському цареві і публічно та демонстративно на очах народу трі
умфально були віддані в столиці...: золота булава велика, обсаджена до
рогоцінним камінням; друга булава позолочена, дорогоцінним камінням
обсаджена, майстерно зроблена: дві червоних корови, два волосяних буун
чиси; 'ять турецьких листів несли в руках, на сажень золотими ліmе.
Дали полисаних і дуже велику печатку турецького султана квадратни.
при котрі висів і золотий шнур».
д. То нас надійшли повідомлення із табору російської армії в Україні,
о расф Madena, головнокомандуючий козацькими військами, перейшов
на сторону короля III веції, але з собою він привів усього трьох полковни
i, noader інці заявили, що залишаються вірними цареві. Через кілька
днів після приеднання козацького головнокомандуючого до шведів князь ...
Чувство национального достоинства, безусловно, есть. Но очень глубоко. Просыпается оно только в крайние моменты, когда по-другому больше нельзя, когда народ доведен до белого коления (вспомните Манежную площадь). Все-таки это историческое сочинение, поэтому приплетать сюда события современные, а тем более нациолистические, не стоит.
А вот на слове национализм остановимся. Националисты - выступающие за свой народ, любящие его, уважающие. Но разве национализм чем-то, если адекватно посудить, хорош? Это террор, насилие, убийства. Фашисты были яркими представителями обладателей чувства национального достоинства, даже чересчур. Но ничего положительного из этого не вышло.
Скажем об американцах. Современные, даже очень, новости (хоть мы и условились о них не вспоминать): все, наверное, слышали о национальной гордости Обамы, о предназначенности американского народа и об уникальности Америки в жизни всего мира. Вот в какие нелепые ситуации выливается излишняя национальная гордость (Слава Богу, что остальные восприняли эти заявления правильно, а то быть конфликтам).
Вспомним и страдальческий русский народ. В истории русские гордились своей национальной принадлежностью, примеров уйма. Но русские всегда были терпимы к другим, т.к. территорию России всегда наполняли различные народы.
Вывод: конечно, это чувство присуствует в русском народе. Но выражено не ортодоксально, националистически, а мирно
П.С. Не знаю, к какой теме вопрос. История или нынешняя ситуация?