Селянський рух становив органічну складову революції 1905-1907 рр.
Початок селянських заворушень в Україні припадає на весну 1905 р. Форми боротьби були традиційними, але мали масовий, демонстративний, зухвалий характер. На цьому етапі селяни захоплювали землю, вирубували ліси, забирали збіжжя, реманент, провіант у поміщиків, власників цукроварень і винокурень.
Влітку селянські виступи досягають свого піка. Рух охопив усі регіони України, але найбільша його інтенсивність гається на Правобережжі. З 36 повітів Правобережної України селянськими заворушеннями були охоплені 23. Поряд з традиційними формами протесту селяни використовують нові для них форми - сільські страйки.
У липні 1905 р. виникає і перша суспільно-політична організація селян Всеросійська селянська спілка.
Епіцентром анти поміщицьких погромів в Україні була Чернігівська губернія, де лише в одному Городянському повіті в жовтні 1905 р. знищено 16 панських маєтків та 2 винокурні. Протягом 1905 р. було проведено 3 з'їзди Селянської спілки, де формувалися політичні, економічні й соціальні очікування та побажання селянства. Лави цієї організації, незважаючи на репресії, швидко зростали: наприкінці 1905 р. налічувалось близько 200 тис, а в 1906 - І млн членів.
Свого апогею селянська війна досягла влітку 1906 р. Розпуск І Думи в липні 1906 р. збігся з піком селянських виступів. Після цього уряд перейшов у рішучий наступ.
Навесні 1907 р. знову почалися активні дії селян. Але наприкінці літніх місяців селянська війна стає слабшою і поступово завмирає.
В процесі революції виникали селянські організації - керівні органи, які скеровували дії селян, стримували насильства, надавали політичну спрямованість та упорядкованість боротьбі, встановлювали революційну дисципліну.
Важливим наслідком селянської революції було руйнування традиційного селянського суспільства і світосприйняття. Якщо в революцію селяни вступали, маючи традиційні ілюзії (цар дасть землю і волю), то в ході революції, особливо на етапі її спаду (каральні експедиції, масові екзекуції, арешти, розстріли, шибениці, заслання, тюрми) ці традиційні уподобання селянства зазнали суттєвих змін. В ході революції "знизу" формувалося нове, політично незалежне селянство. Основною метою його боротьби була земля, але селяни інтуїтивно відчували потребу в політичних змінах на підставі конституціоналізму (вимога Установчих зборів, політичних свобод), усвідомлення об'єднання зусиль з робітниками міста в протистоянні з урядовцями, поліцією, поміщиками.
Я написал тебе сразу и сочинение, и план. Спартак был рабом-гладиатором. В то время с рабами обращались жестоко. Многие молодые люди не имевшие заработка уходили в гладиаторы. То же приключилось и со Спартаком. Раньше он был вольным человеком. Однажды ему надоела жизнь гладиатора, и он организовал восстание рабов. Он сокрушал армию римлян не по дням, а по часам. Но в последней своей битве он погиб. Еще долго запах протухшей гнили доносился со стороны дороги, на которой были большие кресты. На этих крестах были распяты тысячи гладиаторов, шедших за Спартаком. 1) Становление Спартака рабом 2) Восстание 3) Походы восставших против римлян 4) Военные поражения римлян 5) Последняя битва 6) Трагическая смерть Спартака и его войска
Селянський рух становив органічну складову революції 1905-1907 рр.
Початок селянських заворушень в Україні припадає на весну 1905 р. Форми боротьби були традиційними, але мали масовий, демонстративний, зухвалий характер. На цьому етапі селяни захоплювали землю, вирубували ліси, забирали збіжжя, реманент, провіант у поміщиків, власників цукроварень і винокурень.
Влітку селянські виступи досягають свого піка. Рух охопив усі регіони України, але найбільша його інтенсивність гається на Правобережжі. З 36 повітів Правобережної України селянськими заворушеннями були охоплені 23. Поряд з традиційними формами протесту селяни використовують нові для них форми - сільські страйки.
У липні 1905 р. виникає і перша суспільно-політична організація селян Всеросійська селянська спілка.
Епіцентром анти поміщицьких погромів в Україні була Чернігівська губернія, де лише в одному Городянському повіті в жовтні 1905 р. знищено 16 панських маєтків та 2 винокурні. Протягом 1905 р. було проведено 3 з'їзди Селянської спілки, де формувалися політичні, економічні й соціальні очікування та побажання селянства. Лави цієї організації, незважаючи на репресії, швидко зростали: наприкінці 1905 р. налічувалось близько 200 тис, а в 1906 - І млн членів.
Свого апогею селянська війна досягла влітку 1906 р. Розпуск І Думи в липні 1906 р. збігся з піком селянських виступів. Після цього уряд перейшов у рішучий наступ.
Навесні 1907 р. знову почалися активні дії селян. Але наприкінці літніх місяців селянська війна стає слабшою і поступово завмирає.
В процесі революції виникали селянські організації - керівні органи, які скеровували дії селян, стримували насильства, надавали політичну спрямованість та упорядкованість боротьбі, встановлювали революційну дисципліну.
Важливим наслідком селянської революції було руйнування традиційного селянського суспільства і світосприйняття. Якщо в революцію селяни вступали, маючи традиційні ілюзії (цар дасть землю і волю), то в ході революції, особливо на етапі її спаду (каральні експедиції, масові екзекуції, арешти, розстріли, шибениці, заслання, тюрми) ці традиційні уподобання селянства зазнали суттєвих змін. В ході революції "знизу" формувалося нове, політично незалежне селянство. Основною метою його боротьби була земля, але селяни інтуїтивно відчували потребу в політичних змінах на підставі конституціоналізму (вимога Установчих зборів, політичних свобод), усвідомлення об'єднання зусиль з робітниками міста в протистоянні з урядовцями, поліцією, поміщиками.
Объяснение: