Жителю Венеции Марко Поло (1254-1324) было всего семнадцать лет, когда он в 1271 г. вместе с отцом, по имени Никколо, и дядей Маттео — венецианскими купцами поднялся на палубу корабля и отправился в путь путешествовать. Венецианцы направлялись в Китай.
Сначала они морем путешествовали по Анатолии, то есть до полуострова Малая Азия (ныне в Турции). Затем по суше, преодолевая перевалы через Армянское нагорье, пересекли Месопотамию, Иранское нагорье, горную страну Памир, принадлежащую сегодня Таджикистану. Пройдя через пустыни Западного и Восточного Туркестана (ныне — Синьцзян), путешественники — после трех с половиной лет пути! — добрались наконец до дворца великого хана. В то время, когда Марко Поло странствовал по Азии, Китай называли Катаем, а столица Катая Пекин носила название Ханбалык.
В 1295 г. Марко Поло простился с двором великого хана и отправился в путешествии обратно, в родную Венецию. По некоторым сведениям, едва успев вернуться на родину, путешественник в 1298 г. принял участие в войне с Генуей, во время которой генуэзцы захватили Марко Поло в плен. В тюрьме он поведал историю своих удивительных приключений товарищу по несчастью, заключенному Рустикелло (Рустичано), происходившему из Пизы. Пизанец записал рассказы Марко Поло и составил «Книгу о разнообразии мира», которая пользовалась большим успехом в Европе. Зато сочинение значительно расширило познания европейцев об Азиатском материке, пробудив у них интерес к географии и путешествиям.
Вів боротьбу з феодальними міжусобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та Чернігово-Сіверського і Київського князів не допустити зміцнення влади Данила Романовича і брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Винятково здібний правитель; об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломоні».
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава.