Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вимивання" високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім'ї, від ректорів вищих навчальних закладів до різних державних адміністраторів.
Вагомий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ізмайлово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова І. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.
У середині XVIII ст. освіта тництво на Лівобережній Україні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здобували у школах при церквах і монастирях, середню - у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлісаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.
Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов'язана з церквою і укомплектована викладачами - представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.
На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу зауважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неодноразово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 р.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський навчальний заклад.
Павел отменил 2 января 1797 г. статью Жалованной грамоты, запрещавшую применять телесные наказания к дворянскому сословию. Были введены телесные наказания за убийство, разбои, пьянство, разврат, служебные нарушения.
В 1798 г. Павел I запретил дворянам офицерами менее года отставку.
Указом от 18 декабря 1797 г. дворян обязали платить налог для содержания органов местного самоуправления в губерниях. В 1799 г. сумма налога была увеличена.
В 1799 г. дворяне стали платить подать по 20 рублей «с души».
Указом от 4 мая 1797 г. император запретил дворянам подавать коллективные Император указом от 15 ноября 1797 г. запретил допускать к участию в выборах дворян, уволенных со службы за Число избирателей было сокращено, и губернаторы получили право вмешиваться в выборы.
В 1799 г. упразднены губернские дворянские собрания.
23 августа 1800 г. отменено право дворянских обществ выбирать заседателей в судебные органы.
Дворян, уклонявшихся от гражданской и военной службы, Павел I приказал предавать суду. Император резко ограничил переход с военной службы на гражданскую.
Павел ограничил дворянские депутации и возможность подавать жалобы. Это было возможно только с разрешения губернатора.
Объяснение: