Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їх залишається неясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар, зустрів 1246 року в Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в Володимирі. Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь, до унії. I Василько, i єпископи відмовилися щось на це відповідати i радили відкласти питання до повороту Данила від хана.
Питання про притягнення Данила мало для папи Інокентія IV велике значення: у своїй спробі зорганізувати оборону християнства від татарської небезпеки він хотів спертися в першу чергу на країни, що були безпосередньо в небезпеці: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву та Галицько-Волинське князівство.
Збереглося листування між папою i Данилом після його повернення від хана. 3 цих листів видно, що для Данила головним була організація проти татарської до він хотів знати, чи буде вона. Справа була для нього актуальна, бо якраз під час цього листування воєвода Куремса знову вчинив напад на Поділля та Волинь.
Папа звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, князя Суздальського, якого закликав теж до об’єднання. Але тими заходами мав він на меті встановити лише оборонний фронт для захисту Західної Європи від татарських нападів, а не активну боротьбу з ними. Данило сподівався, що буде зорганізований хрестоносний похід, прийдуть на до полки західних держав.
В той час прибула папська делегація, яка привезла Данилові корону. Для нього було ясно, що в таких умовах коронування тільки ускладнить відносини з татарами, не даючи йому нічого конкретного для боротьби з ними. Тому Данило не прийняв корони, i на цьому закінчилася справа до 1253 року.
Але з короною зв'язана дуже важлива справа: в листуванні папи з Данилом i Васильком папа називав їх обох "rex", а державу 1246 року - королівством", А. Великий слушно пише, що тоді в середині ХІІІ ст., в такому питанні, як титулування володаря i його держави, "Апостольська столиця не могла допуститися грубого недогляду та порушення політично-правного устрою тодішньої Європи"... "Римська курія мусила мати докладні інформації про фактичний стан України, головно про її політично-правне положення в світі".
Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулування братів Романовичів з титулуванням Олександра Heвського. В листі до Maгicтpa Тевтонського ордену папа згадує, що вислав листи до "Данила, достойного короля Русі та до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського". Тут впадає в око різниця в титулуванні обох володарів. Цікаво, що в 1247 році "світлим королем Володимира" називає папа Василька, а "світлою королевою" Дубравку, його дружину. Таким чином, Василько, нібито "удільний" князь, має в очах папи вищий титул, ніж великий князь Суздалський та Володимирський - Олександр.
Пізніше, в 1214 році, коли Андрій II Угорський домагався коронування сина Коломана, він не просив піднести його до гідності короля, а писав, що "народи Галичини... просили..., щоб ми поставили їм нашого сина Коломана на короля", а сам він з 1214 року іменував себе королем Галичини.
Становище змінилося в 1253 році, коли Данило почував себе сильнішим, а головно - уже твердо вирішив повести боротьбу з татарами. Тож, коли виявилося, що татари рушають на Галицько-Волинську державу, він знов звернувся до папи по до
Папа проектував зорганізувати велику коаліцію держав: Польщі, Чехії, Моравії, Cepбiї, Померанії, і проповідував хрестоносний похід. В таких умовах Данило погодився прийняти коронування, яке відбулося тихо в Дорогичині, під час походу Данила на ятвягів. "Прийняв вінець від Бога, від церкви св. Апостолів, від стола св. Петра, від отця свого папи Інокентія i від усіх його єпископів", - записано в літописі.
Проте, коли обіцянки до в боротьбі з татарами не зреалізовано, не вважав i Данило себе зв’язаним обіцянкою унії з Римом. Побачив i папа, що в цьому відношенні Данило нічого не зробить. Щоправда, 1257 року новий папа Олександр II загрожував Данилові викляттям за те, що відступив від послуху Римській Церкві.
Спільна небезпека, а не що інше, зв'язала обидві сторони. Корона була політично-правним актом визнання за Данилом спадкових прав до давнього Київського королівства та зовнішнім його символом".
Тому в римських реєстрах нема жодних записів про пересилання корони. Вона була надіслана як дарунок, як засіб визначити з-поміж різних претендентів правного спадкоємця, i Інокентій IV визначив Данила, а не Олександра Суздальського королем-спадкоємцем давнього королівства Русі. "Традиції княжого i королівського Києва перейшли легально на Захід, а не на Північ у Москву, яка ніколи не добилася того титулу i повищення аж до XVII ст.", - пише А. Великий. В цьому полягає глибоке значення події в Дорогичинi. Перед масою політичних мотивів, - писав О. Є. Камінський, - "ця справа церковного порозуміння відходить наче в другий план".
1. Сословие - социальная группа людей, в которой люди отличаются по своему правовому положению от остального населения. Общность заключается в том, что обычно сословие включало аристократию, священников и общинников. 2. В 1054 году, причина в появлениии обрядовых, догматических, этических, эстетических и других различий между западной и восточной традициями. 5. Еретик - человек, отступающий от общепринятых взглядов и норм. Церковь боролась с ними преследованиями, пытками, казнями. Очень часто еретики бежали в ВКЛ, чтобы от преследований, т.к. в ВКЛ господствовала веротерпимость. 10. а) в)
1. сословие-социальная прослойка, группа, члены которой отличаются по своему правовому положению: их состав, привилегии и обязанности определяются законом. 2 Увеличение богатство католической церкви стал расспрашивать, куда они разместили вам деньги гвоздь, что мир усомниться в справедливости этих религий. Почему вы поместили в опасности достоинство католической церкви, так как люди стали верить в него, что не как от тех церкви ритуалы multii приток денег элегантность. 2.Испанские тамплиеры, считающие себя наследниками уничтоженного в XIV веке рыцарского Ордена, подали в суд на папу римского Бенедикта XVI, требуявосстановления своего Ордена. Ассоциация суверенного ордена Храма Христова требует пересмотреть решение о запрете Ордена и признать факт незаконной конфискации его богатств, оцениваемых в 100 миллиардов евро, хотя и не претендует на возвращение этих богатств, сообщаютюридические источники. Тамплиеры напоминают, что Орден, действовавший воФранции, Испании, Великобритании, Португалии, Германии, Италии, Бельгии, Люксембурге и Польше и распущенный в 1307 году, насчитывал 15 тысяч рыцарей и имел в собственности 9 тысяч объектов недвижимости.В настоящее время иск Ассоциации, которая официально зарегистрирована в Испании как общественная организация, находится на рассмотрении суда второй инстанции Мадрида, поскольку первая инстанция отказалась его рассматривать в виду отсутствия компетенций судить дела 700-летней давности 3. Еретик это тот кто критиковал церковь за то что набралось людей налоги судили еретиков сжигали на костре. 3. Для борьбы католической церкви с еретиками была создана Инквизиция – тайный церковный суд, который на основе анонимных доносов, расправлялся с «посланниками дьявола на земле». Судебный процесс сопровождался длительными жестокими, ужасающими пытками и заканчивался смертной казнью человека. Судопроизводство характеризовался отсутствием процедуры следствия. Зачастую судьи и обвинители даже не знали имени подсудимого, а обозначали их, как обвиняемый номер один, номер два, номер три… и т.д. Средневековая инквизиция всегда делегировала светским властям полномочие казнить еретиков, однако всегда контролировала то, чтобы приговор был приведен в исполнение. 4. -
Відносини з Папою Римським
Ще важливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їх залишається неясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар, зустрів 1246 року в Ленчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в Володимирі. Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь, до унії. I Василько, i єпископи відмовилися щось на це відповідати i радили відкласти питання до повороту Данила від хана.
Питання про притягнення Данила мало для папи Інокентія IV велике значення: у своїй спробі зорганізувати оборону християнства від татарської небезпеки він хотів спертися в першу чергу на країни, що були безпосередньо в небезпеці: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву та Галицько-Волинське князівство.
Збереглося листування між папою i Данилом після його повернення від хана. 3 цих листів видно, що для Данила головним була організація проти татарської до він хотів знати, чи буде вона. Справа була для нього актуальна, бо якраз під час цього листування воєвода Куремса знову вчинив напад на Поділля та Волинь.
Папа звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, князя Суздальського, якого закликав теж до об’єднання. Але тими заходами мав він на меті встановити лише оборонний фронт для захисту Західної Європи від татарських нападів, а не активну боротьбу з ними. Данило сподівався, що буде зорганізований хрестоносний похід, прийдуть на до полки західних держав.
В той час прибула папська делегація, яка привезла Данилові корону. Для нього було ясно, що в таких умовах коронування тільки ускладнить відносини з татарами, не даючи йому нічого конкретного для боротьби з ними. Тому Данило не прийняв корони, i на цьому закінчилася справа до 1253 року.
Але з короною зв'язана дуже важлива справа: в листуванні папи з Данилом i Васильком папа називав їх обох "rex", а державу 1246 року - королівством", А. Великий слушно пише, що тоді в середині ХІІІ ст., в такому питанні, як титулування володаря i його держави, "Апостольська столиця не могла допуститися грубого недогляду та порушення політично-правного устрою тодішньої Європи"... "Римська курія мусила мати докладні інформації про фактичний стан України, головно про її політично-правне положення в світі".
Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулування братів Романовичів з титулуванням Олександра Heвського. В листі до Maгicтpa Тевтонського ордену папа згадує, що вислав листи до "Данила, достойного короля Русі та до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського". Тут впадає в око різниця в титулуванні обох володарів. Цікаво, що в 1247 році "світлим королем Володимира" називає папа Василька, а "світлою королевою" Дубравку, його дружину. Таким чином, Василько, нібито "удільний" князь, має в очах папи вищий титул, ніж великий князь Суздалський та Володимирський - Олександр.
Пізніше, в 1214 році, коли Андрій II Угорський домагався коронування сина Коломана, він не просив піднести його до гідності короля, а писав, що "народи Галичини... просили..., щоб ми поставили їм нашого сина Коломана на короля", а сам він з 1214 року іменував себе королем Галичини.
Становище змінилося в 1253 році, коли Данило почував себе сильнішим, а головно - уже твердо вирішив повести боротьбу з татарами. Тож, коли виявилося, що татари рушають на Галицько-Волинську державу, він знов звернувся до папи по до
Папа проектував зорганізувати велику коаліцію держав: Польщі, Чехії, Моравії, Cepбiї, Померанії, і проповідував хрестоносний похід. В таких умовах Данило погодився прийняти коронування, яке відбулося тихо в Дорогичині, під час походу Данила на ятвягів. "Прийняв вінець від Бога, від церкви св. Апостолів, від стола св. Петра, від отця свого папи Інокентія i від усіх його єпископів", - записано в літописі.
Проте, коли обіцянки до в боротьбі з татарами не зреалізовано, не вважав i Данило себе зв’язаним обіцянкою унії з Римом. Побачив i папа, що в цьому відношенні Данило нічого не зробить. Щоправда, 1257 року новий папа Олександр II загрожував Данилові викляттям за те, що відступив від послуху Римській Церкві.
Спільна небезпека, а не що інше, зв'язала обидві сторони. Корона була політично-правним актом визнання за Данилом спадкових прав до давнього Київського королівства та зовнішнім його символом".
Тому в римських реєстрах нема жодних записів про пересилання корони. Вона була надіслана як дарунок, як засіб визначити з-поміж різних претендентів правного спадкоємця, i Інокентій IV визначив Данила, а не Олександра Суздальського королем-спадкоємцем давнього королівства Русі. "Традиції княжого i королівського Києва перейшли легально на Захід, а не на Північ у Москву, яка ніколи не добилася того титулу i повищення аж до XVII ст.", - пише А. Великий. В цьому полягає глибоке значення події в Дорогичинi. Перед масою політичних мотивів, - писав О. Є. Камінський, - "ця справа церковного порозуміння відходить наче в другий план".