Жан-Поль Марат, Jean-Paul Marat (родился 24 апреля 1743 в Будри, Невшатель, Швейцария; убит 13 июля 1793 в Париже) - журналист и политический деятель, один из главных вождей Великой французской революции.
С молодых лет Марат, будучи скромного происхождения, общался с представителями высшего общества. Его брат был гувернером при дворе Екатерины II, где его называли месье де Будри. Марат поначалу предпочитал естественные науки. В 1775 Эдинбургский университет присудил ему степень доктора медицины. Марат стал известным врачом, он лечил французскую элиту. Некоторое время состоял штатным врачом графа д’Артуа, брата короля Людовика XVI 1.
До революции Марат получил определенную известность своими исследованиями о природе света, которые Гёте похвалил, а Руанская академия оценила первым призом. Марат был одним из первых врачей, пытавшихся применить электричество в лечебных целях; он также искал путей увеличения интеллекта с электрических разрядов.
После взятия Бастилии в 1789 на свои деньги Марат основал газету, получившую название "Друг народа", "L'Ami du Peuple". Именно так, "Друг народа", Марат подписывал свои статьи. Главным посылом его публицистики было предупреждение, что примкнувшие к революции люди, особенно аристократы и богатые буржуа, втайне желают скорее свернуть революцию и не дать народу воспользоваться ее плодами. Реакция на такие обвинения в продажности и измене была столь острой, что весной 1790 Марату пришлось скрываться в Лондоне.
Сұлтан Байбарыс
1223 жылы беріш руынан туған. Мәмлүк мемлекетінің төртінші сұлтаны Рукн ад-дин Бейбарыс-Әл-Мансури Әл-Мысридің тағдыры өте қызықты және қарама-қайшылықтарға толы. Бейбарыстың әкесі — Жамақ, анасы — Әйнек. Ол хорезмдік, бербендік қыпшақ. Оның ақсүйектер руынан шыққанын тарихшылар дәлелдеген. Сол кезде беріш руы Қырым өңірінде тұрған (қазіргі заманда беріш көбінесе Атырау облысында қоныстанған).Әмір Айтегін әл-Бұндуқтар Димашқ құл базарында сатып алған сондықтан Байбарыс әл-Бұндуқтари деп аталған.[2]
Постійна друкарня з латинським шрифтом у Польщі була заснована Яном Галлером на початку XVI ст. Поряд з книжками, що виходили з друку латинською, з'являються друковані видання слов'янською мовою. Перша книжка слов'янською мовою глаголицею була надрукована в 1483 р. у Венеції. У 1491 р. в Кракові вийшли книжки кирилицею, яка лягла в основу пізніших азбук російської, української, білоруської, болгарської, сербської та народів сучасної Югославії. Є припущення, що й до 1491 р. в Кракові вже друкував книжки кирилицею відомий друкар Швайпольд Фіоль - виходець з Німеччини.
Наприкінці XV ст. друкування книг починається у південних слов'ян. У Чорногоріїв 1494 р. вийшла з друку перша книжка південнослов'янського друку "Октоіх", або "Осмигласник". Це видання й до цього часу приємно вражає читача своєю технікою і красою оформлення давнього слов'янського друку. На початку XVI ст. матеріальними заходами воєводи І. Бесараба друковані книжки слов'янською мовою почали видавати у Валахії. Тоді ж книгодрукування шириться і в Сербії.
У східнослов'янських народів найперше з'являються білоруські друковані книги, видання яких пов'язане з іменем Георгія-Францішека Скорини. У 1517 р. Скорина надрукував першу книжку - "Псалтир" церковнослов'янською мовою в чеській Празі. Великою подією в історії білоруської й української культур була поява в 1517-1519 pp. 22 окремих випусків Біблії в перекладі на тодішню білоруську мову, яка була поширена і в Україні. У 1525 р. Скорина заснував словено-руську друкарню у Вільно. Видання Скорини поширювались в Україні і в Білорусії. Таким чином, із західнослов'янських земель друковані книжки поширились на білоруські й українські землі.
Велику культурно-освітню роль у розвитку українського друкарства відіграла поява друкарської справи в Москві і перенесення її з Росії на Україну.