Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
В 197 г. до н. э. в Фессалии произошла решающая битва при Киноскефалах (холмы около города Скотусы) , в которой римские войска под командованием Фламинина нанесли поражение македонянам. Обе стороны имели равные силы — по 26 тысяч человек, но считается, что это сражение показало ТАКТИЧЕСКОЕ ПРЕИМУЩЕСТВО римского легиона над македонской фалангой. Римский авангард, неожиданно напавший на врага, был отброшен, но Фламинин успел подтянуть основные силы и восстановить равновесие.
На правом фланге Филипп с половиной фаланги оттеснил римлян, но его левый фланг не устоял. Римляне обошли противника сзади и сбоку и одержали решительную победу. Не подлежит сомнению, что именно тактическая гибкость римского строя дала возможность использовать разрывы в строю фаланги, выйти в тыл всему македонскому построению и довершить разгром. Македоняне потеряли 8 тысяч человек убитыми и 5 тысяч пленными, а римляне — 700 человек убитыми. Следует, однако, отметить полный упадок македонского воинского искусства. Александр Македонский умел использовать фалангу так, что она обеспечивала устойчивость боевого построения, а подвижность войскам придавала кавалерия и легкая пехота. Строй Александра был прочным и гибким, а Филипп V сумел лишь построить свои войска в виде огромной нерасчлененной массы и бросить их в атаку по пересеченной местности.
В 197 г. до н. э. в Фессалии произошла решающая битва при Киноскефалах (холмы около города Скотусы) , в которой римские войска под командованием Фламинина нанесли поражение македонянам. Обе стороны имели равные силы — по 26 тысяч человек, но считается, что это сражение показало ТАКТИЧЕСКОЕ ПРЕИМУЩЕСТВО римского легиона над македонской фалангой. Римский авангард, неожиданно напавший на врага, был отброшен, но Фламинин успел подтянуть основные силы и восстановить равновесие.
На правом фланге Филипп с половиной фаланги оттеснил римлян, но его левый фланг не устоял. Римляне обошли противника сзади и сбоку и одержали решительную победу. Не подлежит сомнению, что именно тактическая гибкость римского строя дала возможность использовать разрывы в строю фаланги, выйти в тыл всему македонскому построению и довершить разгром. Македоняне потеряли 8 тысяч человек убитыми и 5 тысяч пленными, а римляне — 700 человек убитыми. Следует, однако, отметить полный упадок македонского воинского искусства. Александр Македонский умел использовать фалангу так, что она обеспечивала устойчивость боевого построения, а подвижность войскам придавала кавалерия и легкая пехота. Строй Александра был прочным и гибким, а Филипп V сумел лишь построить свои войска в виде огромной нерасчлененной массы и бросить их в атаку по пересеченной местности.
Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
Объяснение: