За часів Хрущова М.С. було розпочато не одну реформу освітнього простору. У потугах до змін зачіпалися різні сфери життя дитсадків, шкіл та вищих і середніх навчальних закладів країни. Проте, з усіх реформ найбільш вагомою була політехнізація навчання. Тому її вважають основоположною освітньою реформою тієї доби, яка знайшла своє відображення у Законі про освіту 1959 року.
З метою наблизити навчання до виробництва 1958 року розпочато реформу середньої школи. Термін навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9-го класу, учні два дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках, заводах, у радгоспах. Реформу проводили нашвидкуруч, без глибокого вивчення справи, без достатнього фінансування.
Окреме місце у переліку освітніх реформ мало питання «мовної реформи» часів Хрущова. Процес «українізації» пройшов декілька періодів: початковий січень — червень 1953 р.; основний 1953—1957 рр.; період вересень 1957—1964 рр..
Під час першого періоду розвитку проблеми (січень — червень 1953 р.) мали місце:
• зниження мовної грамотності як студентів, так і співробітників не стільки як результат русифікаторської політики, скільки як складова загальної неграмотності.
• вживання суржику та переходу на мову співбесідника.
• політика подвійних стандартів із боку центральної влади, яка одночасно визнавала засміченість української мови та просувала сталінські ідеї схрещення мов і культур.
• Освітяни ставали активними пропагандистами значущості російської мови у лекційних курсах, пропагандистській роботі та у публікаціях у пресі.
• у вищій школі траплялись періодичні спалахи занепокоєння статусом української мови у школах республіки.
• якщо якась «боротьба» за мову і була, то вона була скоріше демагогічною: починання залишалися лише на папері чи у коментарях, до активних дій справа так і не доходила.
У наступний період (червень 1953 — грудень 1954 рр.) помічені:
• наявність у державі та у колективі педагогів вишів двох орієнтирів: до розширення вжитку української мови та до збереження позицій російської у повсякденному спілкуванні.
• Посиленню інтересу до рідної мови сприяло залучення викладачів до загальнодержавних проектів вивчення та відродження діалектів, говорів української мови.
• запровадження єдиного мовного режиму у вишах з часом агресивною апробацією технологій подібної українізації колективів.
• поява перших центрів спротиву українізації навчального процесу.
• конфлікт ентузіазму «українізаторів» і матеріально-методична незабезпеченість української школи.
Період «відродження» (1956 — вересень 1958 рр.) позначено:
• початком відкритого висловлювання позиції з приводу українізації вищої школи.
• розширенням простору мовного конфлікту: мовна проблема вийшла з мікрорівня (рівня замкненої групи, колективів педінститутів) на мезорівень (рівень міст та областей).
• появою так званої «просторово-часової відчуженості» російськомовних (вони не створювали проблеми, допоки не створювали проблем їм самим).
• Стійкість «українізації» забезпечувалась наявністю міністерського контролю за процесом та створенням паритетності української та російської мов без ескалації їх протистояння як на рівні вишів, так і у владних колах.
Останній період (вересень 1958—1964 рр.) попри помітні плоди українізації вищої школи у підвищенні рівня української мови фізико-математичних, природничих та ідеологічних дисциплін, розпочався з реверсним ходом держави у мовній сфері:
• почалася прихована русифікація освіти,
• переростання державної політики «єдиного мовного режиму» у політику «єдиної перспективної мови».
• відновлення проблеми україномовних шкіл та класів міст для баз практики студентів.
• мав місце процес апробації на міцність «мовної стійкості» українців. Йому були властиві виступи педагогів проти ініціатив уряду зі зросійщення школи, прилаштування педагогічними колективами державних ініціатив з політехнізації навчання для поширення ідеї української вищої школи.
• поява «мовного екстремізму» до російськомовних текстів у підручниках та лекціях з боку частини викладачів вишів
• поодинокі акції демонстрації протидії українській вищій школі з боку молоді.
Дата, место
Направление похода, битвы, стороны
Итоги
1. конец 1205 г.
Нападение на Си Ся
разорение крепостей
2. Осень 1207 г.
Начало войны с Си Ся, поход на тангутов
разграбление страны
3. 1207 г.
Поход Джучи на лесные народы (киргизы верховьев Енисея, ойраты, тумэты, буряты и другие
присоединились без серьезного сопротивления
4. 1208 г.
Поход Чингисхана против найманов Кучлука и оставшихся меркитов
Кучлук бежал к кара-китаям
1208 г.
Уйгуры добровольно признают власть Чингисхана, Барчук прибыл к монголам.
Восточный Туркестан присоединен без войны
1209 г. весна
поход против тангутов, осада столицы
По тангутско-монгольскому договору от 1210 г. тангутский правитель признал зависимость от монголов.
1211 г.
Подчинились тюрки-карлуки, кочевавшие по рекам Или и Чу, о. Балхаш
Карлукский Арслан-хан приехал в Монголию.
15 февраля – 11 марта 1211
Монголы повели наступление против империи Цзинь, начали продвижение по территории чжурчжэньского государства.
в решающем сражении армия Цзинь была разбита.
1211-1216 гг.
Первый этап войны с империей Цзинь
осень 1211/1212
Осада Пекина, восстание киданьского наместника Елюй Люгэ
Маньчжурия попала под власть монголов
Весна 1212
монголы вторглись в Цзинь
Взята Западная столица Датун, пала Восточная столица Ляонин.
1213 г.
Завоевана вся территория Цзинь, расположенная к северу от р. Хуанхэ и г. Пекина
Почти все жители были перебиты, разорение. Император Цзинь Вэй ванн Юнь Цзи был убит.
Перемирие, дочь бывшего мператора выдана замуж за Чингисхана
1215 г.
Новый поход монголов на север Цзинь
после годичной осады взят Пекин
Зима 1214/1214
Монголы овладели Северной столицей Цзинь г. Даличэн
На осень 1215 г. по данным «Юань ши» взяли 862 обнесенных стенами городов Цзинь
1216 г
Чингисхан возвращается в Монголию, вместо себя оставляет главнокомандующим Мухали
Мухали получил титул го ванн (князь государства) и право управлять завоеванными территориями
1217/1218 гг.
Поход против тангутов, осада столицы Чжунсин
Оборона шла успешно, осада затянулась. Тангуты отказались от принятия участия в походе против Хорезм-шаха.
Монголы ушли.
1218 г.
Против Кучлука выступил монгольский корпус под командованием Чжэбе. Мусульманское население во владениях Кучлука восстало.
Кучлук бежал в Бадахшан, был схвачен и выдан преследовавшим монголам. В итоге весь бассейн р. Тарим и Семиречье до Таласа вошло в состав монгольской империи.
1218 г.
Переговоры с хорезм-шахом о торговле
прибытие посольства от Чингисхана в Бухару
1218
наместник г. Отрар убил и разграбил посольство Чингисхана
конфликт между Монгольским государством и Хорезмом
1219 г
Чингисхан во главе монголов, уйгуров, тюрок-карлуков выступил против Хорезма
осень 1219
Вторжение во владения Мухаммеда II.
Разделение на 4 группы: 1-й отряд (Джучи) двинулся на г. Дженд, 2-й отрдя (Чагатай и Огодой (Угэдэй) осадили г. Отрар, 3-й отряд (Улак-нойон и Сюкет-черби) на Ходжент и Бенакет, 4-я группа (Чингисхан и Субетэй-баатур) наступление на Бухару и Самарканд.
продвижение в страну
февраль 1220
Пал Отрар
10 февраля 1220
Пала Бухара
17 марта 1220
Пал Самарканд
30 тыс. ремесленников были розданы родственникам Чингисхана
апрель 1221
Пал Нишапур
декабрь 1220
хорезм-шах бежал на остров Каспийского моря.
скончался в одиночестве Мухаммед хорезм-шах.
весна 1221
Взята столица город Ургенч (Гургандж)
падение империи хорезм-шахов
лето и осень 1221 г.
пали Балх, Заузан, Мерв, Герат.
завоевание большей части Хорезма.
1221-1222
Корпус Чжэбэ и Субатэя через Азербайджан и Грузию. Из Грузии монголы двинулись на Шемаху, вышли в предгорья Северного Кавказа. Разбили половцев и асов (алан)
31 мая 1223
Битва на реке Калка с русско-половецкими войсками
не дойдя до г. Переяслава монголы повернули на восток и через степи Казахстана вернулись домой
1222 г.
Взяты город Тайюань и Чанъань (Сиань)
Полуостров Шаньдун был полностью завоеван к 1227 г.
1225 г.
Чингисхан подчинил «лесные народы» к северу от Монголии
Весна 1226 г.
Чингисхан возглавил армию против государства Си Ся
Раньчжоу, Сучжоу, Силян взяты
1225
Сражение у г. Линчжоу
Тангутская армия разбита, монголы двинулись на столицу Си Ся (Чжунсин)
1227
Осада Чжунсина и разграбление страны