Средневековая философия
Средневековая философия - это философия, существовавшая в Средние века. Средневековая философия, понимаемая как проект независимой философской мысли, началась в Багдаде, в середине 8-го века, и во Франции, при дворе Карла Великого, в последней четверти 8-го века. Отчасти это определяется процессом повторного открытия древней культуры, развитой в Греции и Риме в течение классического периода, а отчасти необходимостью решения богословских проблем и интеграции священной доктрины в мирское обучение.
История средневековой философии традиционно делится на два основных периода: период на латинском западе после раннего средневековья до 12-го века, когда работы Аристотеля и Платона были заново открыты, переведены и изучены, и «золотой век» 12, 13 и 14 веков на Западе, который стал свидетелем кульминации восстановления древней философии, наряду с приемом ее арабских комментаторов, и значительных достижений в области философии религии, логики, и метафизики.
Эпоха Средневековья была пренебрежительно воспринята гуманистами эпохи Возрождения, которые считали ее варварским «средним периодом» между классическим периодом греческой и римской культуры и возрождением классической культуры. Современные историки считают эпоху средневековья философским развитием, находящимся под сильным влиянием христианской теологии. Один из самых выдающихся мыслителей эпохи, Фома Аквинский, никогда не считал себя философом и критиковал философов за то, что они всегда «не дотягивали до истинной и правильной мудрости».
Проблемы, обсуждаемые на протяжении всего этого периода, - это отношение веры к разуму, существование и простота Бога, цель богословия и метафизики, а также проблемы знания, универсалий и индивидуации.
Средневековое образование
В конце эры Римской империи большинство учебных заведений римлян перестали предлагать свои услуги. Постепенно образование перестало быть главной заботой, и навыки борьбы стали более важными. Большинство правителей и политиков этого исторического времени получили власть либо в результате войн, либо по наследству, в то время как образование сыграло небольшую роль или не сыграло никакой роли в их успехе.
Социальное и судебное общество средневекового периода находилось под влиянием древнеримской и германской культуры, однако усиливающееся влияние церкви стало направляющей силой для развития системы образования в средние века.
Церковь все больше с подозрением относилась к греческой, римской и германской культуре и решила закрыть все языческие школы по указу Юстиниана к 529 году. Влияние церкви породило монашество. Монахи, священники и епископы взяли на себя ответственность за преподавание, и весь образовательный процесс стал чисто религиозным.
Объяснение:
Юрта состоит из следующих составных частей: • Деревянный каркас. • Войлочное покрытие. ... Юрта обязательно должна иметь раздвижную решетчатую основу (называется кереге). Эта основа состоит из нескольких крыльев или секций. Купольные жерди образуют места скрещения, которые скрепляются полосками из верблюжьей кожи. Это позволяло решетке легко сдвигаться, а люди даже не задумывались об использовании гвоздей. В войлоке юрты всегда было отверстие, из которого выходил дым, ведь разжигали открытый очаг, который был и камином и лампой. Юрта была своеобразной семейной реликвией, которую передавали из поколения в поколение.
а лайк поставил
;-)
ответ
ответ дан
pvp86
Вибух ненависті по відношенню до іноземців підспудно визрівав віддавна. Невдоволення «заморськими дияволами», «іноземними варварами» ставало дуже широким, причому виявлялося воно перш за все на місцевому рівні, головним чином у антимісіонерских виступах. Місіонери активно діяли в Китаї; саме вони перш за все контактували з китайським селянством. Природно, що вони першими відчули на собі міць традиційної структури і силу опору Китаю усього далекого, що як раз і уособлювали в кінці XIX ст. місіонери. З літа 1898 р. і особливо після провалу реформ антимісіонерский рух все наростало і в ряді місць починало приймати організовані форми. Під гаслом «Підтримаємо Цин, знищимо іноземців!» Повстанці в різних провінціях країни руйнували християнські церкви і будинки місіонерів, переслідували прийняли християнство китайців (їх було дуже небагато), а заодно громили крамниці іноземних торговців, приміщення іноземних консульств в торгових центрах. Відкрита підтримка державами курсу на реформа розставила все на свої місця. Країна після ста днів реформ виявилася напередодні потужного народного вибуху, вибуху люті, спрямованого проти господарювали в країні іноземців, проти вторгся в Китай колоніального капіталу, проти всіх тих нових порядків, які протистояли старому, звичному, нормативного, що спирався на потужні пласти тисячоліть, на пофарбований в конфуціанські і даоської-буддійські тону цивілізаційний фундамент. Відчуваючи підтримку населення, уряд Китаю в конце1898 р. стало на більш жорсткі позиції по відношенню до іноземців, відмовляючи їм у проханні про концесії або оренди територій. Обстановка в Пекіні ставала все більш напруженою. Іноземні місії ввели в місто збройні загони для своєї охорони. У Пекіні і по всій країні поширилися чутки про майбутню розправу з іноземцями, а також листівки, в яких висміювалися європейці, особливо місіонери. Очолив антііностранное рух товариство «іхетуанів» («Загони справедливості і миру»), доктринальна основа якого сходила до даоської-буддійської віри, (за що повсталі пізніше отримали в європейській пресі найменування «боксерів» ), не кажучи вже про ритуали, амулетах, заклинаннях і т. п.
Виступи іхетуанів почалися в провінції Шаньдун ще в 1898 р
і були спрямовані проти німецьких місіонерів, солдатів і фахівців, планували трасу залізниці. Місцева влада намагалися навести порядок, але рух, незважаючи на це, всі ширилося. У 1899-1900 рр. . воно перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Численні загони розташувалися поблизу Пекіна і Тяньцзіня. Стурбовані іноземні дипломати наполягали на ухваленні рішучих заходів проти повстанців, але медичне уряд не поспішав з цим. Обстановка тим часом ставала все більш загрозливою. В кінці травня 1900 р. на нараді посланників держав було прийнято рішення направити до Пекіна додатковий контингент військ для охорони місій. Крім того, на адресу цинського уряду були передані заяви загрозливого характеру, які 17 червня були підкріплені захопленням фортеці Дагу поблизу Тяньцзіня зведеним загоном іноземних військ, що фактично означало оголошення війни.
Циси коливалася, не знаючи, що робити. Більшість її радників схилялося до підтримки іхетуанів та використання відповідного моменту для того, щоб дати відсіч державам. Саме ця точка зору і взяла гору. Імператриця відкрила ворота Пекіна перед нхетуанямі, а також ввела в місто регулярну армію, солдати якої теж були різко налаштовані проти іноземців. II червня в Пекіні солдати вбили на вулиці радника японського посольства Сугіяма, 20 червня - німецького посланника Кеттелера. Це означало оголошення війни, що й було офіційно підтверджено імператорським указом від 21 червня (у відповідь на ультиматум держав від 19 червня). Указ офіційно санкціонував повстання іхетуанів, хоча і прагнув поставити їх дії під контроль
Подробнее - на -