Чи пам’ятаєте ви, що означають поняття «композитори-класики» й «класична музика»?
музичній культурі Європи наприкінці XVIII — на початку XIX ст. відбулися кардинальні зміни. Це був час тництва з його головною світоглядною ідеєю — вірою в розум людини, час великих учених, філософів, літераторів, митців. Як і в інших видах мистецтва, у музиці на зміну бароко і рококо прийшов стиль класицизм, який відображав гармонійну впорядкованість світу. Вершинне досягнення цього стилю — творчість представників так званої віденської класичної школи. До неї належать австрійські композитори Франц Йозеф Гайдн (1732-1809) і Вольфганг Амадей Моцарт (17561791), а також німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827).Усі вони жили й творили у Відні (звідси й походить назва школи) і, незважаючи на відмінності глибоко індивідуальних авторських стилів, стали засновниками класичних канонів у музиці. Ці канони служили взірцями для наслідування багатьом наступним поколінням музикантів. Найвищі досягнення комиозиторів-класиків належать до розвитку таких жанрів, як соната, концерт, симфонія, квартет, де вони створили чіткі правила побудови музичної форми й основні прийоми музичного розвитку. Отже, не дивно, що твори, які досягають подібної художньої досконалості, називають класичною музикою або музичною класикою.Пригадайте, які сонати ви слухали? Для яких інструментів вони були написані? Хто автор музики?
Соната — циклічний твір, у якому частини об’єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення зачищається основним для цього жанру.
Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав’язка драми». Потім теми розвиваються.
музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв’язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.
Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:
• експозиція — експонування основних тем, «зав’язка»;
• розробка — розвиток основних тем;
• реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв’язка». Отже, у сонаті можемо гати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму.
Музичний класицизм не без підстав вважається стилем, а не епохою, як бароко: твори композиторів цього історичного етапу відрізняє яскраво виражене художнє єдність тем, образів, мови, форми. Саме в цей час у західноєвропейській музиці складаються "зразкові" для всієї подальшої історії структури сонати і симфонії, а в театрі формується психологічна драма. Іноді класицизм називають також музичним напрямком - напевно, в силу того, що при єдності принципів в відображення художньої дійсності надзвичайно виразно виражається феномен індивідуальності композитора. Найвідоміші представники музичного класицизму В. Гайдн, Ст.-А. Моцарт і Л. Бетховен для освіченого слухача з культивованими слухом (музичним багажем) невловимо і разом з тим недвозначно помітні. У кожного з них своя неповторна доля, і яскрава особистість визначає унікальний стиль, який цілком можливо пояснити.
Объяснение: