Ідея парашута з'явилася задовго до польоту першої повітряної кулі, не кажучи вже про літак. Проте термін «парашут» прийшов у техніку значно пізніше за народження ідеї.
Відомо із старовинних переказів, легенд та розповідей мандрівників середньовіччя про використання людьми пристроїв, що нагадують парасольки, для стрибків з башт і обривів. Жителі Китаю, Африки і південно-східної Азіїї ще в глибокій старовині добре знали про гальмуючі властивості увігнутих поверхонь. Демонстрації стрибків з парасольками влаштовувалися на святкуваннях і циркових показах.
Площа поверхні запропонованого Леонардо да Вінчі пристрою для спуску людини дорівнювалася приблизно 60 м². Ці розрахунки близькі до сучасного парашута для людей. Відсутність практичної потреби в застосуванні парашута, засобів доставки в потрібне місце служила завадою для винаходу і вдосконалення таких пристроїв, і лише розвиток повітроплавання з 18 століття і випадки катастроф спонукали винахідників впритул зайнятися створенням спеціального пристрою для успішного спуску людини з великої висоти.У 1483 році Леонардо да Вінчі намалював ескіз пірамідального парашута. Він писав, що:Описання благополучних стрибків з великої висоти можна знайти в творах давньоримських письменників Апулія і Овідія. Проте лише в кінці 15 століття з'явився перший технічний проект парашута. Запропонував його італійський вчений інженер і художник Леонардо да Вінчі. Цей винахід з'явився результатом численних експериментів ученого над поведінкою падаючих картонних фігур різноманітної форми.
«Якщо у людини є шатер з накрохмаленого полотна шириною в 12 ліктів і вишиною в 12, то він зможе кидатися з будь-якої висоти, без небезпеки для себе».
Вперше побудував і випробував такий апарат французький фізик Луї-Себастьян Ленорман, який і дав йому назву — «парашут». Спочатку парашути виготовлялися у вигляді парасольок або з прогумованої тканини і були дуже недосконалі, займали дуже багато місця.
Одним з винахідників парашуту вважається Фауст Вранчіч з Хорватіїї. У 1597 році він стрибнув з дзвонової башти заввишки 87 метрів на ринкову площу в Братиславі.
3 жовтня 1785 року Жан П'єр Бланшар з балкона спустив собаку і 23 серпня 1786 року вівцю на парашуті.
Перша людина, яка добровільно (з парашутом) стрибнула з повітряного балону, був французький аеронавт Андре-Жак Гарнерін; це трапилося 22 жовтня 1797 року. Його стрибок з саморобного водневого балона з висоти 400 метрів над паризьким парком Монсо був перший парашутним стрибком в Європі. Фізик, якій був присутній на цій події, побачивши як розгойдується парашут Гарнерена, запропонував зробити невеликий отвір в центрі куполу, щоб повітря виходило через нього. Гарнерен погодився, та з тих пір на будь-якому парашуті є полюсний отвір.
Иван I Данилович Калита, Добрый (в Крещении Иоанн, в схиме — Ананий) (ск. 31.01.1340), Московский, а затем вел. князь Владимирский. Сын Московского св. блгв. кн. Даниила.
Впервые упоминается в новгородской летописи под 1296 в связи с поездкой в Новгород Великий. В н. XIV в. княжил в Переяславле-Залесском. В 1305 разбил под Переяславлем войско тверского боярина Акинфа, пытавшегося захватить город. В 1303—25 Иван I неоднократно замещал на московском княжеском столе своего старшего брата Юрия Даниловича во время его пребывания в Золотой Орде и Новгороде Великом. После гибели Юрия в 1325 Иван I стал княжить в Москве.
В 1327 он вместе с другими русскими князьями принял участие в походе на Тверь золотоордынских карательных отрядов и в подавлении там народного восстания против татар. В награду за это он в 1328 получил от хана Узбека Костромское княжество, а также право контролировать Новгород Великий. В 1331 умер Александр Васильевич Суздальский, получивший в 1328 в Орде за участие в походе на Тверь Владимир, Н. Новгород и Городец, а также право называться великим князем. Иван Калита отправился в Орду и добился у хана Узбека ярлыка на Владимирское великое княжество. После этого, по словам летописца, во всей Северо-Восточной Руси наступила тишина на многие годы. Опасаясь ханского гнева, татары перестали совершать набеги на Русь. Узбек отказался от присылки баскаков в русские земли, поручив сбор податей с населения Ивану I. Это привело к обогащению московского князя (отсюда его прозвище «Калита» — денежный мешок) . Накопленные средства Иван I израсходовал на покупку земель и сел у своих соседей. Его внук Дмитрий Донской в своей духовной грамоте отметил, что Иван Калита купил Углич, Галич Мерьский и Белоозеро. И хотя в этих городах в XIV в. правили местные князья, они, по существу, являлись лишь наместниками московского князя.
Иван I беспощадно расправлялся со своими политическими противниками. В своих целях он использовал влияние Русской Православной Церкви. В его правление свт. Петр, митр. Московский, покинул Владимир и переехал в Москву, сделав ее своей резиденцией. Петр Ивану I в проведении политики централизации русских земель. Иван I подчинил своему влиянию Ростовское княжество и Новгород Великий, посадив там своих наместников. Летописцы отметили, что Иван Калита избавил Русскую землю от татей и разбойников, всегда чинил «правый суд бедным и нищим, защищал вдов от насильников. За это он получил второе свое прозвище — Добрый.
Иван I обнес стеной из дуба Кремль Московский. Построил в нем Успенский и Архангельский соборы, церковь Иоанна Лествичника. В Москве им была построена также Преображенская церковь, а при ней открыт монастырь. Свято-Данилов монастырь был перенесен им на новое место. В Переяславле-Залесском Иван I основал Горицкий (Успенский) монастырь.
Именно при Иване I были заложены основы позднейшего могущества Москвы.
Иван I умер, приняв схиму. Похоронен в Москве в кремлевском Архангельском соборе.
Объяснение: