После распада Золотой Орды одним из крупнейших ханств стало Казанское.
Объяснение:
Оно просуществовало довольно долгий срок с 1438 по 1552 годы.
За это время в нем сформировалась устойчивая и достаточно сложная для того времени система государственного управления.
Главой государства был хан-чингизид, который получал право власти по наследству.
Ближайшее окружение составляли командиры конных войск, так называемые эмиры. Они были советниками правителя и активно участвовали в управлении государством.
Фактически, хан-чингизид был всего лишь главным представителем власти, а все решения принимал за него совет, именуемый по-другому словом «Диван».
Члены совета получали свое место по наследству, и это стало крупным недостатком во всей политической системе Казанского ханства.
Основным экономическим двигателем был сбор всевозможных податей с населения. Такой подход требовал усложнения системы, сбором налогов и иных плат занимались специально назначенные люди.
Они вели контроль за исполнением денежных обязательств и численностью населения.
Большое значение для ханства играло также мусульманское духовенство. Оно оказывало большое влияние на население и также участвовало в поддержании целостности территорий.
Рожденный в 1802 году на территории Акмолинской области, Кенесары был младшим ребенком из шести детей в семье Касым-торе и его старшей жены Айкумис — дочери джунгарского хана Галдан Цэрэна. По материнской линии Кенесары Касымов происходил из династии Чорос, а по отцовской линии — из чингизидов. Он внук Абылай-хана.
Его отец Касым, сын калмычки, претендовал на ханский титул после смерти Абылай-хана, признанного всеми жузами. Ордынцы из Среднего жуза избрали ханом его сводного брата Уали, который не был популярен среди казахов. Поэтому Касым считал, что обладает таким же законным правом на ханство, как и его отец.
Кенесары Касымулы получил подобающее сыну султана настоящее степное воспитание. С юного возраста он обучался военному мастерству, управленческим навыкам и показал в этом недюжинные лидерские и организаторские
После смерти Уали в 1821 году главным претендентом на ханский титул стал Касым, но как раз в этот момент царская Россия упразднила ханскую власть и начала проводить административные реформы среди кочевников. Султан Касым и его сыновья возглавили национально-освободительное восстание против изменений.
Всю свою жизнь султан Касым провел в борьбе за восстановление власти и государственного устоя, бытовавшего при жизни отца. И практически все сыновья Кенесары разделяли его взгляды: они с раннего возраста участвовали в борьбе.
Крім Польщі та Литви, на українські землі зазіхали Угорщина, Османська імперія та Московська держава.
Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така ж доля спіткала весь край (нетривалий час Закарпаття було під контролем галицько-волинських князів). Від цього часу правителі Угорщини почали титулуватися "князями русинів".
Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно- територіальні одиниці – комітати (жупи), які очолювали ішпани (жупани) – намісники, яких призначав король.
Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка мадяризувалася (переймала угорську мову, культуру і переходила в католицтво). Угорці-землевласники переселяли в новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли в гірські райони з неродючими ґрунтами. Місцеве населення було закріпачено, позбавлено будь-яких прав і свобод.
Незадоволені існуючими порядками, селяни-русини неодноразово піднімали повстання, зокрема у 1315 та 1320 pp. на Закарпатті повстання проти угорської влади. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р., очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.
Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричинила розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією та Австрією. Східну частину Закарпаття отримала Трансільванія, а західну – Австрія. Упродовж наступних десятиліть закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю великих втрат.
Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім – Галицько-Волинської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель із галицько-волинськими послабилися, що спричинило виникнення в першій половині XIV ст. у північній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню в південну частину краю румунського населення з Трансильванії і Марморощини. Після проголошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її складу, де й перебувала до 1774 р. У складі
Молдавії Шипинська земля (її територія, в основному, збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини XV ст. свою автономію. Із втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.
У 1514 р. Молдавія опинилася спочатку у васальній залежності від Османської імперії, а наприкінці XVI ст. стала її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також потрапила під турецьке панування. У 1774 р. Буковину захопила Австрія.
У результаті монгольської навали більша частина південноруських земель опинилася в залежності від Золотої Орди. У 70-х pp. XIII ст. у Північному Причорномор'ї – від Дунаю до Дону – сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х pp. XIV ст. межиріччя Дніпра й Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і Джамболунська орди. Поволі осідаючи в степовій частині Криму, чорноморські орди дедалі більше усамостійнювалися від Золотої Орди. Урешті-решт нащадок Чингізхана, Хаджі-Гірей, спираючись на прихильну до ідеї створення незалежної держави татарську знать, у 1428–1430 pp. утворив Кримське ханство. Згодом воно вийшло зі складу Золотої Орди і в 1455 р. проголосило свою незалежність. Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було змушене визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорноморське узбережжя Криму.
Для руських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом. Протягом наступних десятиліть вони перетворилися на головне джерело постачання кримськими татарами рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя. Перший великий напад кримські татари здійснили влітку 1474 р. на Поділля і Галичину. Походи здійснювалися майже щорічно. їх наслідком стали величезні господарські спустошення і людські втрати: фізичне знищення або захоплення у полон.