Окремій людині - на фіг не потрібно. Держава потрібна суспільству, а не людині.
Окремі люди, навіть окремі сім'ї цілком здатні прожити самі по собі. Класичний приклад-сім'я Ликових, які ще з революції жили собі десь на відшибі, без будь-якого зв'язку із зовнішнім світом (і, відповідно, з державою). Інший історичний приклад-старообрядці, які теж жили самі по собі. Або бедуїни, яким взагалі ніяка держава не потрібна, вони живуть природним господарством.
Але як тільки людина живе не натуральним господарством і не сам по собі, а у взаємодії і в оточенні інших людей, і при цьому у кожного є свої інтереси, - потрібен інструмент, який дозволяє якось вирішувати виникаючі при зіткненні інтересів проблеми. Потрібен інструмент, який захищає інтереси цього суспільства як цілого при його зіткненні з іншими такими ж суспільствами. Потрібен інструмент, який якось підтримує навіть окремих членів цього суспільства, коли вони вже не в змозі забезпечувати себе самі. Ось цей інструмент і є держава. Ця держава вирішує, хто правий, а хто винен при конфлікті члоенів суспільства один з одним. Ця держава захищає суспільство від зовнішніх загроз. Ця держава допомагає немічним і слабким, якщо їм більше до нікому.
Тобто деяка користь від держави, в общем - то, є.
Члени ж суспільства, в свою чергу, повинні утримувати цю державу, якщо вони хочуть, щоб держава виконувала свої по відношенню до них обов'язки. Для цього й існують податки.
Але біда в тому, що ідеал зустрічається вкрай рідко. Все, що написано вище, відноситься до ідеальної моделі держави. Коли воно не заважає звичайному життю своїх громадян і з'являється тільки тоді, коли виникають проблеми, які самі громадяни вирішити не в змозі. Щоб держава була в змозі ці проблеми вирішувати, у нього повинні бути сили і засоби. І те, і інше завжди обмежена. У будь-якої держави купа проблем, які перед ним стоять. І при обмеженості ресурсів доводиться вибирати, на що їх витрачати в першу чергу, а що може почекати. Тобто держава (сиріч чиновницький апарат, що виконує функції, покладені на державу) складає собі систему пріоритетів - що для нього важливіше, а що може почекати.
Ось у Вашому випадку виходить, що до виростити дітей, підтримка освіти і охорони здоров'я в число пріоритетних завдань держави не входять, а входить щось інше (я навіть боюся уявити-що саме). Ну що. Ну ось така держава. Робити висновки...
І ще раз: ситуація, що створилася, говорить не про те, що держава взагалі не потрібно, - таки потрібно. Інакше буде анархія і вже зовсім нічим не стримуваний закон джунглів. А говорить про те, що потрібна інша держава. У якого інша система та інші критерії вибудовування пріоритетів.
Объяснение:
Богослови[3] виділяють кілька етапів встановленням Христом Церкви. Ісус покликав до себе учнів[4], вибрав з-поміж них апостолів[5] та послав їх проповідувати «Царство Боже»[6]. Важливим етапом було встановлення таїнств, зокрема хрещення,[7] Причастя[8], Покути[9] і священства[10]. Перед смертю Ісус Христос заповів своєму учневі Петру, що на ньому Він збудує «Церкву Свою»[11] і заповів Петрові «ключі» «від Царства Небесного»[12]
Кульмінаційним моментом християнства вважається мученицька смерть і воскресіння Христове. Християни вважають, що саме завдяки жертвенній смерті Ісуса Христа кожна людина отримала можливість іння, а згідно зі словами самого Ісуса «ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене»[13]. Воскресіння Христа нерозривно пов'язується з майбутнім воскресінням мертвих[14], «бо як не воскреснуть мертві, то і Христос не воскрес. А як Христос не воскрес, то марна віра ваша, — ви ще у гріхах ваших»[15]
Вознесіння та сходження Святого Духа є завершальним етапом творення Церкви, вважається, що з цього моменту Христос постійно діє у Церкві через Святого Духа[3]. Першими священиками стали апостоли, яким Ісус перед вознесінням заповідав зробити учнями «всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа»,[7] обіцяючи бути з ними «по всі дні аж до кінця віку»[16]. В свою чергу, апостоли надавали священицьку владу іншим, настановляли їх єпископами[3], заповідаючи їм наступне:
«Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він»[17]