У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
Римская языческая религия была политеистической и синкретической, то есть в их пантеоне было много богов и они прибавляли к ним богов покоренных народов. Христианство же признавало только одного Бога с большой буквы, эта религия не могла смириться, что Иисус просто один из богов наряду с Юпитером или Митрой. Поэтому они прятались от римлян в подземных катакомбах и отправляли свои обряды тайно. Римляне за это считали их антиобщественной сектой и запрещали. По той же причине христиане отказывались признавать римских императоров богами - если Бог только один, то император быть богом никак не может.