Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова. А вже в 1449 році Хаджі-Гірей проголосив себе повноправним володарем Криму й оголосив про незалежність ханства від Золотої Орди. Після смерті Хаджі-Гірея розпочалася боротьба за спадщину між його синами, в результаті якої в Криму утвердився Менглі-Гірей.
Объяснение:
Кри́мське ха́нство (крим. Qırım Hanlığı, قريم خانلغى), самоназва — Престольний Крим та Половецьке поле (крим. Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq, Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к[⇨]) — станово-представницька монархічна держава кримської династії Ґераїв. Існувала у 1441–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, визнала Османського султана як халіфа мусульман. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу. У кінці XV та на початку XVI століття, до коронації Івана Грозного[1], вважалася єдиним спадкоємцем Золотої Орди, на підтвердження чого Литва, Польща, Московія сплачували Кримському ханству данину, та на вимогу завжди виставляли свої війська. Протягом XV — XVIII століть проводила перманентні каральні походи проти північних сусідів, яких вважала васалами — запорозьких козаків, Литви, Королівства Польського, Московії і донських козаків. Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року здобула повну незалежність як від Туреччини, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором. 1783 року Кримське ханство анексоване Російською імперією у результаті воєнної кампанії.
ответ:Пу́блий Корне́лий Сципио́н Африка́нский Ста́рший (лат. Publius Cornelius Scipio Africanus Maior; 235 год до н. э., Рим — 183 год до н. э., Литерн[en], Кампания) — римский военачальник и политический деятель, консул 205 и 194 годов до н. э. Начал военную карьеру в 218 году до н. э. во время Второй Пунической войны. По данным некоторых источников, был одним из командиров тех солдат, которые смогли уцелеть при Каннах в 216 году.
После гибели отца и дяди в боях с карфагенянами в Испании Сципион стал командующим в этом регионе с полномочиями проконсула (211 год до н. э.). Он взял Новый Карфаген (209 год), разбил Гасдрубала Баркида при Бекуле в 208 году, уничтожил армии Магона Баркида и Гасдрубала, сына Гисгона при Илипе (206 год). В результате уже к концу 206 года до н. э. римляне контролировали все карфагенские владения в Испании, что имело решающее влияние на исход войны.
Вернувшись в Рим, Сципион добился избрания консулом и разрешения на высадку в Африке. В 203 году он уничтожил армии Гасдрубала, сына Гисгона, и нумидийского царя Сифакса, а потом ещё раз разбил Гасдрубала на Великих равнинах и поставил под свой контроль всю Нумидию. Это заставило Ганнибала вернуться из Италии на родину. В решающей битве при Заме Сципион разгромил Ганнибала (202 год), после чего заключил мир, по которому Карфаген уступил Риму Испанию, потерял флот и право вести самостоятельную внешнюю политику.
Объяснение: