До економічно розвинутих країн належать Німеччина, Великобританія, Франція та Італія; до малих промислово розвинутих країн - Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія; до середньорозвинутих - Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія.
Є також в Європі країни-карлики - Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн, кількість населення яких не перевищує 20-25 тис. чоловік кожна.
Країни Західної Європи - суверенні держави. Тільки Гібралтар є колоніальне залежним. Андорра знаходиться під протекторатом Франції та Іспанії. За формою державного правління є республіки і монархії.
У минулому невелика група західноєвропейських країн були метрополіями великих колоніальних імперій, які володіли величезними територіями в Африці, Латинській Америці та Азії. Окремі з них й нині мають невеликі колоніальні володіння.
Багато століть підряд цей регіон утримував історичне лідерство. Звідси почалися Великі географічні відкриття, тут зародився капіталізм, відбулася перша промислова революція.
Мінеральні ресурси Західної Європи досить різноманітні, але їх запаси значно вичерпані. Мало залізних руд та руд інших металів. Споживаються переважно Імпортовані паливні ресурси. Велике значення мають поклади бурого вугілля у Німеччині, газу у Нідерландах, урану у Франції, нафти й газу на шельфі Північного моря в секторах Великобританії та Норвегії. З-поміж інших корисних копалин трапляються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія), калійних солей (Франція, Німеччина). У цілому забезпеченість Корисними копалинами нижча, ніж у центральне та східноєвропейських країнах.
Ґрунтовий покрив в регіоні досить різноманітний, але родючих ґрунтів мало. Невисока родючість ґрунтів компенсується продуманою меліорацією території.
Лісів промислового значення також мало, вони (особливо в середній Європі) виконують переважно рекреаційну функцію.
Річки здебільшого повноводні цілий рік. Рівнинні використовуються для судноплавства, гірські і північні - багаті на гідроресурси. Питної води місцями де вистачає.
Населення. На Західну Європу припадає тільки близько 6,8% населення світу. Проте пересічна густота тут близько 100 чол. на 1 км2. Протягом останнього століття в Західній Європі зменшувалась народжуваність на фоні зростання середньої тривалості життя (78 років у жінок і 73 - у чоловіків). Кількість пенсіонерів та людей похилого віку постійно зростає.
Економічно активне населення становить 2/3 від загальної кількості працездатних. Причини цього полягають у невеликій кількості працюючих жінок (33-35% від загальної кількості зайнятих), досить високому безробітті (15-17 млн. чоловік щорічно), високій частці молоді, що навчається тощо.
У Західній Європі висока внутрішня міграція населення. Кількість мігрантів за межі регіону порівняно незначна - виїздять переважно жителі Англії до Австралії, Канади та США. Останніми роками велику частину іммігрантів становлять вихідці з постсоціалістичних країн, з арабських країн Близького Сходу, африканських країн, країн Південної Азії.
Один из самых многочисленных и самых древних народов Кавказа – это аварцы. Живут они в Дагестане, а также в Чечне, Калмыкии, в восточной Грузии и в Азербайджане – всего около миллиона человек. Аварцы гордятся своей историей: ведь их предки обитали на территории Кавказа еще в период неолита, а язык современных аварцев, существовавший с незапамятных времен, не исчез, в отличие от многих языков дагестано-нахской группы.
История аварцев
История появления аварцев сложна и до настоящего времени до конца не выяснена. Одна из старинных грузинских летописей рассказывает библейскую версию рождения этого народа: она называет первопредком всех горцев Дагестана праправнука Ноя – Лекоса. Один из сыновей Лекоса –Хозоних – основал в горном ущелье город и назвал его своим именем, Хозанихети. Считается, что это искаженное слово Ханзах – древняя столица аварских ханов.
Если не вникать в сложные перипетии истории многочисленных кочевых народов, обитающих на территории Евразии тысячи лет назад и постоянно формирующие новые этносы, то коротко историю аварцев можно рассказать так. Тысячи лет до нашей эры предки аварцев были кочевниками, но примерно в третьем тысячелетии до н.э. они начали вести оседлый образ жизни, разводить скот и заниматься земледелием. Жизнь аварских племен (в античных источниках упоминаются племена «саваров», которые, вероятнее всего, и были предками современных аварцев) проходила в горах, в относительной изоляции от других племен и народов, что позволило сохранить не только язык и отличительные внешние особенности народа, но и многие традиции и обычаи.
В первом тысячелетии нашей эры в арабских летописях упоминается царство Сарир, на его месте чуть позже образовалось Аварское ханство. Это был союз независимых племен и обществ, которые объединялись под началом хана только в случае военной необходимости. Аварское ханство просуществовало до XVIII в., на протяжении нескольких последних веков находясь в зависимости от соседнего Ирана. К тому моменту, как ханство присоединилось к России в 1813 году, аварцы имели свою письменность, похожую на арабскую, и исповедовали ислам суннитского толка. В начале XIX века аварцы приняли участие в войне, в ней под предводительством Шамиля горцы пытались отстоять свою свободу. Однако активно консолидироваться как народ аварцы стали после образования Дагестанской АССР в 1921 году.
Лезгины испокон веков были известны под названием «леги» «леки», от которого впоследствии и произошёл современный этноним «лезги», «лезгины». Великие империи древности — Персия, Рим, Арабский халифат, — вторгаясь с юга Дагестан, в первую очередь сталкивались с дружинами лезгин. Поэтому термин леки/лезги в старину покрывал вообще все горские народы Дагестана. До сих пор грузины и армяне именуют дагестанцев «леками», иранцы и арабы — «лекзами».
Предками лезгин являются албанские племена, создавшие за несколько веков до нашей эры Кавказскую Албанию — древнейшее государство на территории Восточного Кавказа.
Древние авторы, говоря об албанцах, отмечают их красоту, высокий рост, светлые волосы и карие глаза. Это характерные черты кавказского антропологического типа, широко представленного и ныне в горных районах Азербайджана и Дагестана.
Лезгины веками с успехом отстаивали свою независимость в борьбе с многочисленными завоевателями. Но к России присоединились одними из первых горцев. В 1813 году все лезгинские общества вошли в состав России.
Поводом к войне было избрание в ноябре 1860 года первым президентом представителя Республиканской партии Авраама Линкольна. В борьбе с оппозиционной Демократической партией Линкольн выступал против рабства на территориях, стремящихся добиться членства в Союзе, и получил голоса всех свободных штатов кроме одного. Южные штаты голосовали за сторонника сохранения рабства демократа Джона Брекенриджа. В результате конфликт стал неизбежен. 20 декабря 1860 года Южная Каролина проголосовала за выход из Союза. В июне 1862 года еще 10 штатов примкнули к Конфедерации, объединившей сторонников рабства. Однако штат Кентукки, где существовало рабство, остался нейтральным, а Делавэр, Мэриленд и Миссури были лояльны Союзу. Вирджиния присоединилась к Конфедерации, после чего Западная Вирджиния объявила себя отдельным штатом и присоединилась к Союзу. Первыми боевые действия начали конфедераты 12 апреля 1861 года, их целью был удерживаемый силами Союза форт Самтер в Чарльстонской гавани (Южная Каролина). Через три дня Линкольн обратился к правительствам лояльных штатов направить 75 000 человек в составе гражданской милиции для защиты Вашингтона, округ Колумбия. Война началась. Раскол в странеСтороны были не равны. Население Союза было больше, и он обладал большими экономическими ресурсами. С другой стороны, армией Конфедерации командовали лучшие военачальники. Ее простая стратегия заключалась в том, чтобы защититься от нападения и добиться признания независимости своего государства. У Союза не было другого выбора, кроме как принудить Конфедерацию подчиниться, блокировать побережье и захватить столицу Конфедерации Ричмонд в штате Вирджиния. Обе стороны нуждались в войсках и регулярно обращались с призывом к населению. Когда добровольцев стало недостаточно, была введена воинская повинность: в Конфедерации в 1862г., на территории Союза – на следующий год. К концу войны Союз мобилизовал 50% бое населения. Конфедерация – 75%. Обе армии состояли в основном из белых американцев: первоначально Конгресс не разрешал поступать в армию чернокожим северянам или бежавшим с Юга рабам (всего около 500000 человек), в 1863 году этот закон был отменен. Почти 200 000 чернокожих вступили в армию, хотя им платили меньше, чем белым, и они не могли становиться офицерами. Многие женщины Союза вошли в Санитарную комиссию, члены которой занимались питанием, госпиталями и собирали пожертвования для раненых, вдов, сирот и т.д. Победы и пораженияПервоначально успех был на стороне Конфедерации, обладавшей замечательными командирами. В частности это была победа армии Джексона «Каменная стена» в битве при Булл ран в 1861 году. В августе 1862 года силам Союза не удалось отбросить армию конфедератов от Вашингтона. Поворотным пунктом в войне стало поражение армии генерала Роберта Э.Ли в июле 1863 года в трехдневной битве при Геттисберге. На западе генерал Улиисс Грант удержал Шайло в апреле 1862 года, а в июле 1863 года взял Виксбург на Миссисиппи, отрезав Арканзас, Луизиану и Техас от остальной части Конфедерации. Осенью 1864 года генерал армии северян Уильям Шерман начал продвигаться через Джорджию к морю, а затем двинулся на север через Каролину. Победы генерала Гранта в Вирджинии привели к тому, что численность армии конфедератов сократилась до 60 000 человек. Столица Конфедерации пала 3 апреля 1865 года, 9 апреля генерал Ли капитулировал. Итоги Гражданской войны в СШАГражданская война в США 1861-1865 гг. была первая война, в ходе которой солдат, военную технику и продовольствие перевозили по железным дорогам, сообщения передавали по телеграфу, впервые в бою использовали бронированные военные корабли, а фотографы и журналисты ежедневно сообщали новости о войне на страницах газет. Человеческие потери были огромны: Союз потеряли 360 000 человек убитыми, 275 000 были ранены, конфедерация потеряла 258 000 человек убитыми, 100 000 человек ранены. Экономически Юг был разорен.
До економічно розвинутих країн належать Німеччина, Великобританія, Франція та Італія; до малих промислово розвинутих країн - Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія; до середньорозвинутих - Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія.
Є також в Європі країни-карлики - Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн, кількість населення яких не перевищує 20-25 тис. чоловік кожна.
Країни Західної Європи - суверенні держави. Тільки Гібралтар є колоніальне залежним. Андорра знаходиться під протекторатом Франції та Іспанії. За формою державного правління є республіки і монархії.
У минулому невелика група західноєвропейських країн були метрополіями великих колоніальних імперій, які володіли величезними територіями в Африці, Латинській Америці та Азії. Окремі з них й нині мають невеликі колоніальні володіння.
Багато століть підряд цей регіон утримував історичне лідерство. Звідси почалися Великі географічні відкриття, тут зародився капіталізм, відбулася перша промислова революція.
Мінеральні ресурси Західної Європи досить різноманітні, але їх запаси значно вичерпані. Мало залізних руд та руд інших металів. Споживаються переважно Імпортовані паливні ресурси. Велике значення мають поклади бурого вугілля у Німеччині, газу у Нідерландах, урану у Франції, нафти й газу на шельфі Північного моря в секторах Великобританії та Норвегії. З-поміж інших корисних копалин трапляються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія), калійних солей (Франція, Німеччина). У цілому забезпеченість Корисними копалинами нижча, ніж у центральне та східноєвропейських країнах.
Ґрунтовий покрив в регіоні досить різноманітний, але родючих ґрунтів мало. Невисока родючість ґрунтів компенсується продуманою меліорацією території.
Лісів промислового значення також мало, вони (особливо в середній Європі) виконують переважно рекреаційну функцію.
Річки здебільшого повноводні цілий рік. Рівнинні використовуються для судноплавства, гірські і північні - багаті на гідроресурси. Питної води місцями де вистачає.
Населення. На Західну Європу припадає тільки близько 6,8% населення світу. Проте пересічна густота тут близько 100 чол. на 1 км2. Протягом останнього століття в Західній Європі зменшувалась народжуваність на фоні зростання середньої тривалості життя (78 років у жінок і 73 - у чоловіків). Кількість пенсіонерів та людей похилого віку постійно зростає.
Економічно активне населення становить 2/3 від загальної кількості працездатних. Причини цього полягають у невеликій кількості працюючих жінок (33-35% від загальної кількості зайнятих), досить високому безробітті (15-17 млн. чоловік щорічно), високій частці молоді, що навчається тощо.
У Західній Європі висока внутрішня міграція населення. Кількість мігрантів за межі регіону порівняно незначна - виїздять переважно жителі Англії до Австралії, Канади та США. Останніми роками велику частину іммігрантів становлять вихідці з постсоціалістичних країн, з арабських країн Близького Сходу, африканських країн, країн Південної Азії.