Князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту Київської Русі. Це був один із найяскравіших політичних діячів Європи того часу. За походженням Володимир був позашлюбним сином Святослава і ключниці Ольги – Малуші.
Після смерті Святослава Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться у довготривалу виснажливу проблему: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, князь Ярополк вбив свого брата Олега. Через декілька років така ж суперечка точилася і між князем Володимиром і Ярополком. З неї Володимир вийшов переможцем і зійшов на київський престол у 980 році.
Володимир залишив у літописі пам’ять про себе як про людину імпульсивну та енергійну, що залюбки вживала життя ("Русі єсть веселіє пити"), але також знала як зосередити всі сили для однієї мети. Володимир у внутрішній політиці обрав інший шлях, ніж його попередники. Його мати, Малуша, походила із слов’янського роду, то ж Володимир близько стояв до місцевих "лучних людей" і на них спирався.
В научной деятельности византийцы были более собирателями старого материала, чем исследователями и творцами новых идей. Многие из них отличались большой ученостью, но отсутствием оригинальности.
Гораздо большее значение имеет византийская литература исторического, этнографического и политического содержания. Современные события, образ жизни и нравы чуждых народов, состояние империи и ее управления вкладывались в ее основу.
До возрождения ученого правоведения в западноевропейских университетах (до эпохи крестовых походов) Византия была единственной хранительницей традиции римского права.
Лишь некоторые роды поэтического творчества получили в Византии самостоятельное развитие (церковные гимны), а в светской поэзии Византия не создала ничего великого.
Византия была хранительницей эстетических идеалов. Искусство здесь служило в основном религиозным целям (архитектура - храмы, живопись - украшение церквей, иконопись). В архитектуре выработался особый византийский стиль (крестообразный план и купол, увенчивающий здание)
Общие черты:
Византийская культура выросла на греческой основе, хоть в ней античность все больше уступала церковным началам. Также можно отметить отсутствие личной оригинальности, стеснявшейся установленными формами, поддерживавшимися властями, общественным мнением, да и всем укладом жизни, традициями и обычаями.