Ваганты - бродячие клирики, школяры, по распутники и бедолаги, недоучившиеся или переучившиеся теологи, от латинского слова: vagantes "бродячие люди". В основном, это, конечно, выходцы именно из клерикальных кругов, но, при этом, не лишённые творческой жилы и, в некотором роде, озорства. Остаётся вполне законный вопрос: откуда на дорогах Европы появляются толпы бродячих певцов? А это результат безответственного отношения к политическим реформам. В XII в. происходят коренные экономические преобразования: появляется класс купцов. Творческая, простите, духовная интеллигенция попросту начинает возмущаться, и вместе с этим появляется достаточно много народу, который получил образование или же не закончил его. В любом случае, и те, и другие не находят себе применения в новом мире и начинают искать себе пропитание в других местах. А именно, на дорогах. Как вы понимаете, профессор, учили в те времена, собственно, немногому. Но! Студент мог рассчитывать на приличное знание истории христианства и латыни. Вот поэтому можно заявить со всей ответственностью, что средневековая поэзия заимствовала свои основы в античности и христианстве. И вот, вы представляете, на этой основе родился особый вид средневековой поэзии - поэзия вагантов.
Причини хрестових походів полягають частиною в змінах, що відбулися в другій половині XI ст. на близькому Сході. На Сході в XI ст. створилася ситуація, вельми сприятлива для нападу на нього хрестоносців. Могутній колись Багдадський халіфат остаточно розпався в 1055 р . Інше велике східна держава - Візантія при Комнинах також переживала важкий час. З півночі на Візантійську імперію нападали печеніги, вторгалися на Балканський півострів. Із заходу Візантії загрожували сицилійські нормани. Але особливе небезпечними були турки - сельджуки, які захопили більшу частину Малої Азії і у свій час мали своєю столицею місто Нікею, по сусідству з Константинополем. Новий імператор Візантії Олексій Комнін 80-90-х роках XI ст. не скільки разів звертався до тата і німецького імператора з проханням про до проти турків, хоча єдина раніше християнська церква з 1054 року вже остаточно розділилася на дві ворогуючі частини - східну (православну) і західну (католицьку), але Олексій Комнін в політичних цілях готовий був навіть піти на возз'єднання церков під верховенством папи. Таким чином, дві найбільші держави Сходу - арабський халіфат і Візантійська імперія - не здавалися хрестоносцям скільки-небудь серйозною перешкодою. Велике значення в хрестоносного руху кінця XI - початку XII ст. мав селянське питання. У надії на звільнення від кріпосної залежності, ліквідацію боргів та отриманням землі на Сході так уявляли селяни і таким же поданням спонукали десятки тисяч людей підніматися зі своїх місць і йти в далекі країни, де багатьох з них чекала неминуча загибель. Серед селян вели пропаганду численні ченці та інші бродячі проповідники, які закликали селян взяти участь у походах на Схід як в "божому справі". Однак, селяни хоч і не відразу, розібралися в кінці кінців в положенні справи. Якщо перші два походи на Схід включали в себе безліч селян, то вже починаючи з третього походу селяни перестали в них брати участь. Усі наступні хрестові походи були організовані феодалами. Дуже активну участь у хрестових походах брали італійські міста, особливо два з них: Генуя і Венеція. Їх флот перевозив хрестоносців на Схід і постачав продовольством. Вони ж брали участь в діленні завойованих територій, намагаючись в першу чергу захопити у своє володіння східні порти і ринки. Але все ж міста були не головною рушійною силою хрестових походів. Католицька церква, придавшая хрестовим походам на Схід значення "священних воєн" природно прагнула використати їх у своїх інтересах. До цього часу папство досягло найбільшої могутності. Папство хрестові походи обіцяли багато реальних вигод, по-перше політичне керівництво в роздробленою феодальній Європі, збір величезних пожертвувань на частку хрестоносного руху, місіонерську діяльність серед мусульман Сходу, яких католицьке духовенство мріяло також повернути до католицької віри. Ось чому тато УрбанII восени 1095г. зібрав у м. Клермонті, у південній Франції, багатолюдний церковний соборна якому він виступив з промовою, що містила заклик від правиться на Схід на боротьбу з невірними. Головними закликами УрбанII були - повернення християнам "гробу Господнього" і звільнення "святої землі" - Палестини. Папа обіцяв учасникам хрестового походу відпущення гріхів, але також говорив і про багату видобутку, яка чекала хрестоносців на Сході. На соборі були присутні тисячі лицарів, частиною французьких, частиною з інших країн. Цей факт чисельного зібрання феодалів наочно доводить, що ще до виступу папи серед лицарства велася широка пропаганда і частина його встигла вже зацікавитися планом хрестового походу в Палестину і на Схід. Виступ папи повинно було лише організаційно та ідеологічно оформити давно вже розпочату експедицію.
