1.
РОМАН МСТИСЛАВИЧ (1199-1205)
КОРОЛЬ ДАНИЛО (1205-1264)
ЛЕВ І (1264-1301)
КОРОЛЬ ЮРІЙ І (1301—1315)
АНДРІЙ І ЛЕВ ІІ (1315—1323)
ЮРІЙ ІІ БОЛЕСЛАВ (1323—1340)
2.
Я вважаю, що Данило — це найбільша постать в історії Галицько-волинської держави. Він вів свою діяльність серед незвичайно важких обставин. З великими зусиллями він наново з'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічним боярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив кордон у Карпатах і від Вісли, поширив державну територію на півночі. Привернув авторитет княжої влади, наново зорганізував державний апарат. Не дав знищити своєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир і підготував свою країну до відсічі орді.
3.
Данило Галицький. Ввійти у зв'язки з Західною Європою, знайти там політичну і культурну до Так, у 1253 році
4. Г-В князівство дуже схоже на Русь:
1-велика територія
2-влада у спадок
3- помітне соціальне розшарування і т.д.
Объяснение:
Володимир Ігорович
1206—1208 Святослав Ігорович
1206—1207
Роман Ігорович
1208—1210 Данило Галицький
1207—1208
Ростислав Рюрикович
1210 Олександр Всеволодович
1208—1215
Роман Ігорович
1210—1211
Володимир Ігорович
1211
Данило Галицький
1211
Володислав Кормильчич
1212—1213
Коломан Галицький
1213—1215
Мстислав Удатний
1215 Данило Галицький
1215—1238
Коломан Галицький
1215—1219
Мстислав Удатний
1219—1228
Данило Галицький
1228—1231
Андрій Угорський
1231—1233
Данило Галицький
1233—1235
Михайло Всеволодович
1235—1238
Ростислав Михайлович
1238 Василько Романович
1238—1269
Данило Галицький
1238—1264
Лев I Данилович
1264—1301 Володимир Василькович
1269—1288
Мстислав Данилович
1288—1292
Юрій І Львович
1301—1315
Андрій Юрійович і Лев II Юрійович
1315—1323
Юрій ІІ Болеслав
1325—1340
Любарт-Дмитро
1340—1349 1340—1383
Немалую роль играли также единство воли Рима и в то же время разнородность интересов его противников. Что общего могло быть между галлами и этрусками, самнитами и греками, италиками и наемными войсками Пирра? Ничего, кроме общей ненависти к Риму. Но этого было недостаточно для победы: галлы и этруски ссорились из-за добычи, тарентинцы не доверяли Пирру, греки ненавидели луканов и бруттиев. И рядом с этим — последовательная политика сената, который знал, чего хотел, умел добиваться своих целей, терпеливо выжидать, идти на уступки, если это было нужно, снова наступать, разъединять своих врагов, подкупая одних, нанося сокрушительные удары по другим.
Наконец, римская военная техника, окончательно сложившаяся к III в. (римский манипулярный строй, система укрепленных лагерей, метательное оружие), оказалась выше даже эллинистической техники Пирра. Правда, фаланга, кавалерия и слоны вначале победили. Но когда римляне научились пугать слонов и изучили слабые стороны фаланги, знаменитый полководец был разбит грубыми «варварами».
Таковы были главные причины победы Рима в борьбе за Италию.