ПОЛКОВИЙ УСТРІЙ виник у Гетьманщині та Слобідській Україні в 2-й пол. 17 ст. в ході державотворчих процесів і формування адм.-тер. управління. В основу покладався полково-сотенний устрій реєстрового козац. війська. Полк, що об'єднував козаків певної території і становив військ. одиницю, набув значення адм. округу, а полковник як військ. командир став водночас і головою цивільної адміністрації. Вищим органом управління були полкові ради, ядро яких становила полкова старшина (обозний, хорунжий, писар, суддя). До участі в полкових радах залучалися сотники, сотенна старшина (осавул, хорунжий, писар) та козаки полкової сотні. До компетенції ради входило обрання чи усунення від уряду полковника (у 2-й пол. 17 ст.), здійснення контролю за діяльністю полкових урядовців тощо. Найбільш дієвими були полкові ради у воєнні роки, коли збиралися всі козаки полку. Із часом владні повноваження ради зосередилися в руках полкової верхівки. Полкова рада перетворилася на старшинську, яка діяла як дорадчий орган при полковнику. За відсутності полковника рада старшин набувала значення розпорядчого органу. Повновладним господарем полкової території був полковник козацький, якому підпорядковувалося не лише козацтво, а й усе населення полку. Виконавчу владу в полку здійснювали: полкова старшина, полкова канцелярія, полкові скарбова й лічильна комісії, полковий суд, комісарства. Дрібнішу ланку в структурі полкового устрою становили сотні, кількість яких у кожному полку була різною. Територіальні межі сотень часто змінювалися. До кожної сотні входило кілька містечок і багато сіл. Сотні поділялися на курені, що виконували організаційно-госп. функції. Управління сотнями здійснювали сотники, сотенна старшина та канцелярії. Їхня влада поширювалася на козаків, які проживали на території сотні. Помічниками сотника були отамани – сотенні, городові, курінні. П.у. ліквідований царським урядом Росії на Слобожанщині 1765, у Гетьманщині – на поч. 1780-х рр.
Одной из важнейших загадок мировой истории пока нет однозначного объяснения. Недавно ученые, опираясь на летописные источники и «архивы» самой природы (древесные кольца), воссоздали микроклимат Восточной Европы и указали на решающую роль природных факторов монгольской стратегии. Холодная и дождливая весна 1242 года, заболачивание Среднедунайской равнины вкупе с разграблением региона затрудняло снабжение армии, и в итоге монголы предпочли не рисковать, вернувшись в южнорусские степи. О взаимосвязи климата, политики и военного дела в XIII веке историки размышляли на страницах журнала Scientific Reports.
ответ:1=Отношения Османской империи складывались с европейскими госсударствасми крайне плохо,так как это были враждующие народы.
2:не знаю сори(