Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або Давньою Руссю
Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повість временних літ", Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.
Официальное название - "Орден всадников госпиталя святого Иоанна Иерусалимского". В 1070 г. в Палестине купцом Мауро из Амальфи был основан госпиталь для паломников к святым местам.Постепенно там образовалось братство для ухода за больными и ранеными. Оно крепло, увеличивалось, начало оказывать достаточно сильное влияние и в 1113 г. было официально признано Папой в качестве духовно - рыцарского ордена. Рыцари принимали три обета: бедности, целомудрия и послушания. Символом ордена стал восьмиконечный белый крест. Первоначально он находился на левом плече черной мантии. У мантии были очень узкие рукава, что символизировало отсутствие свободы у инока. Позднее рыцари стали носить красные одеяния с нашитым на груди крестом. В ордене были три категории: рыцари, капелланы и служащая братия.С 1155 г. во гдаве ордена становится Великий магистр, которым был провозглашен Раймонд де Пюи. Для принятия важнейших решений собирался генеральный капитул. Члены капитула отдавали Великому магистру кошель с восемью динариями, что должно было символизировать отказ рыцаря от богатства. Первоначально главно главной задачей ордена был уход за больными и ранеными. В главном госпитале в Палестине размещалось около 2 тыс. коек. Рыцари раздавали безвозмездную беднякам, устраивали для них три раза в неделю бесплатные обеды.Госпитальеры располагали приютом для подкидышей и грудных младенцев. Для всех больных и раненых были одинаковые условия: одежда и пища одного качества вне зависимости от происхождения. С середины XII в. главной обязанностью рыцарей становится война с неверными и охрана паломников. Орден уже располагает владениями в Палестине и Южной Франции. Иоанниты начинают также, как и тамплиеры приобретать большое влияние в Европе.В конце XII в. , когда христиан выбили из Палестины, иоанниты обосновались на Кипре. В 1309 г. госпитальеры стали форпостом христиан на Востоке. В 1453 г. пал Константинополь - Малая Азия и Греция полностью оказалась в руках турок. У иоанитов почти не было земель в Европе. И вот защитники христианства прибыли к берегам Европы. Император Священный Римской империи Карл V предложил госпитальерам для проживания Мальтийский архипелаг. Отныне рыцари госпитальеры стали называться Орденом мальтийских рыцарей.Уже с 1262 г. чтобы вступить в орден госпитальеров, необходимо было иметь благородное происхождение. В последствии существовали две категории втупающих в орден - рыцари по праву рождения и по призванию. В последнюю категорию попадают люди, которые не должны представлять доказательств благородного происхождения. Им достаточно было доказать, что их отец и дед не были рабами и ремесленниками. Также в орден принимались монархи, доказавшие свою верность христианству. В Мальтийском ордене могли состоять и женщины.Рыцари имели определенные обязанности перед орденом - они не могли покинуть казармы без разрешения Великого магистра, проводили в общей сложности пять лет в конвенте (казарме рыцарей) на острове Мальта. Рыцари должны были проплавать на кораблях ордена не менее 2, 5 лет - эта обязанность называлась "караван". К середине XIX в. Мальтийский орден превращается из военной в духовно - благотворительную корпорацию, коей остается и поныне. Резиденция мальтийский рыцарей сейчас находится в Риме.
А. Н. Энгельгарт в письме раскрывает разные проблемы крестьянства прореформенной деревни. Это и бедность крестьянства, нехватка не то что инструментов, но даже банальной еды. Про автоматизацию сельскохозяйственных процессов и говорить не приходится. Автор говорит о том, что чем хуже дела у крестьянства, тем они лучше у помещиков. Ведь если у крестьян нет средств даже на покупку хлеба, они идут работать у помещика, забывая о своей земле. Такое положение дел ничем не отличалась от крепостничества.
Східнослов'янська держава
Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або Давньою Руссю
Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам'яні храми й ошатні дерев'яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам'яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам'ятки. Головними писемними джерелами є літописи: "Повість временних літ", Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам'ятки - кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.