ответ: Іва́н Скоропа́дський (1646 — 14 липня 1722) — український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі московського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти московським планам ліквідації козацької автономії.
За усними переказами, Іван Скоропадський був знавцем кулінарного мистецтва. У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» Тарас Шевченко назвав його «вигадником борщів» Родом з Умані. Добре навчався у Києво-Могилянській академії
У 1674 році, після зруйнування Умані, Іван Скоропадський переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича (1675—1676), чернігівським полковим писарем (1681—1694); 1698 генеральним бунчужним, 1701 генеральним осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії гетьмана Івана Самойловича (до Московії 1675 і 1676, до Кримського ханства 1681) й Івана Мазепи (до Речі Посполитої 1690, до Московії 1693 і 1696, до Січі 1703).
Підсумок
У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, аби боронити права української держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіційної російської термінології щодо «изменника» Мазепи (вважав її блюзнірською). Натомість називав його звичайним «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». Скоропадський протестував проти московських утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Олександра Меншикова), був проти утворення Малоросійської колегії. Звичайно, всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.
У колах української мазепинської еміграції ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» його як свого «великого й любого приятеля»). Іван Скоропадський помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі м. Глухова.
Гетьман Іван Скоропадський, як і його попередник Іван Мазепа, відзначився благодійництвом. Так, зокрема він започаткував спорудження Гамаліївського монастиря, а в Стародубі на кошти Івана Ілліча зведена церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створенням нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні (вона знаходилась в Троїцько-Іллінському монастирі) на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича, зокрема «Молитва Отче Наш на седьм богомыслий расположения» та «Краткое поучение о 7 сакраментах или тайнах церкви». Унікальні книги мали родовий герб Скоропадського і робилися на його замовлення.
Объяснение: нам тоже це задавали :)
Довгі роки правління Івана Грозного ознаменувалися великою кількістю всіляких реформ і змін в житті держави. Наприклад, при ньому почали створювати земські собори, склалася система наказів, формувалася опричнина. Цар боровся зі своїми ворогами, часом уявними, найсуворішими і нещадними методами. Їм було накладено тимчасову заборону на традиційний для Юр’єва дня перехід кріпаків до нових господарів.
В області зовнішньої політики царювання Івана Грозного ознаменувався великою кількістю воєн, які йшли майже без перерви. Якщо спочатку государя супроводжувала удача (в 1552 р. було завойовано Казанське, в 1556 р. – Астраханське ханство), то 25-тя Лівонська війна закінчилася для Росії величезними втратами. У той же час Іван Грозний доклав зусиль для розвитку торговельних і політичних відносин з іншими державами, зокрема, з Англією, Голландією, Бухарским ханством та ін.
Іван Грозний залишився в історії не тільки як правитель, а й як своєрідна, суперечлива особистість. З позиції того часу цар був людиною освіченою. Не виключено, що деякі літературні пам’ятники того часу, зокрема, літописні зводи, «Государев розряд» і ін. Були складені не без впливу царя. Відомо, що він доклав зусиль для друкарства, вніс вклад в розвиток архітектури, ініціювавши будівництво ряду споруд, зокрема, храму Василя Блаженного в Москві.
Енергійність, рішучість, далекоглядність государя були сусідами в його натурі з сумнівами, спонтанними вчинками. У царя простежувалися садистські нахили, манія переслідування; його круту вдачу, напади гніву увійшли в історію, один з таких спалахів закінчився 1582 р. вбивством власного сина. Незадовго до смерті він прийняв чернецтво.
Крапку в біографії Івана Грозного поставлено 18 березня 1584 р. Місцем його поховання став московський Архангельський собор. Після смерті государя багато говорили про те, що вона була насильницькою. У той же час відомо, що в зрілі роки він не відрізнявся прекрасним здоров’ям і виглядав набагато старше за свої роки. За 6 років до смерті царя його хребет був у такому плачевному стані, що государя переміщали на носилках. Достовірно підтвердити або спростувати чутки про вбивство не можливо, смерть Івана Грозного так і залишилася оповитою шлейфом таємниці.