"Один день из жизни средневекового крестьянина"
День средневекового крестьянина начинается очень рано. С самого рассвета крестьянин на ногах, потому что ему за предстоящий день нужно успеть очень многое.
Много дел от того, что крестьянину нужно платить оброк и барщину, аренду. Вся плата происходит натуральными продуктами, но крестьянину не нужно забывать и про собственную семью и хозяйство.
Утро средневекового крестьянина начинается не с кофе, а с выгона коз и коров на луг, чтобы они там паслись. Вместе со скотом в поле отправляется и пастух. Остальные идут работать в поле. Вид работы зависит от того, какой день наступил – это день уплаты барщины или крестьянин может работать на своем хозяйстве.
На поле трудятся, используя плуг, бороны и грабли, а некоторым и лошадь.
Несколько раз крестьянин делает перерыв на обед. «На столе» овощи, каши, лепешки, вино или квас в зависимости от страны.
Когда работа в поле закончилась крестьянин садится толочь зерно в ступке, потому что аренда мельницы дорогое удовольствие.
Вечером тоже никто не отдыхает. Скот загоняют обратно в стойло, женщины доят их, повторно кормят свиней, если они есть.
Конец дня тоже не лишен работы. Женщины начинают прясть, чинить одежду, а мужчины чинять что-то в доме.
Если лето, то времени на досуг нет. Для досуга есть вся зима.
Відповідь:
Торгові ряди площі були виготовлені з легких порід дерева — ялини і сосни, «дахом» для них служили шатрові покриття — навіси, які надійно захищали городян і заморських гостей від негоди. На дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. Київський торг володів суворим адміністративним поділом: окремо стояли ряди залізних справ майстрів — ковалів і бронників, гончарів і шкіряників, прославлених у всій Європі золотих справ майстрів. Відводилося особливе місце для рядів іноземних гостей, що привозили до Києва дивовижні товари: прянощі, шовк, міцні вина і пахощі.а дерев'яних дахах спеціально рубали захисні символи у вигляді голови коня, яка, за народними повір'ями, оберігала купця і майстрів від лихих людей, розбою і псування товарів. За свідченням проведених у 1972-1975 рр. археологічних робіт, всю велику територію і базарну площу покривав дерев'яний настил — бруківка, що спеціально кріпилась на вбитих в грунт товстих дубових палях, оберігаючи її від гниття. Така бруківка широко використовувалася не тільки на Подолі, а й на всіх основних площах і центральних вулицях стародавнього Києва. У центральній її частині, в радіусі 10-15 м розташовувався кам'яний поміст — паперть, вся довколишня площа якого була покрита кам'яними плитами. У спорудженні паперті використовували соснові колоди діаметром близько 20-25 см, довжиною до 4,5-5 м. Основа рубилась в знаменитій слов'янській техніці: рубкою «в обло» зверху міст обкладався каменем-валуном з плінфою (давньоруською цеглою), спеціально приготовленою для будівельних цілей. На паперті знаходилося шкіряне било — спеціально виготовлений величезних розмірів і підвішений на палях барабан, в який вдаряли, закликаючи народ на віче або для оголошення княжих указів і статутів. Зручне географічне положення дозволяло якнайкраще використовувати площу для торгового зростання Києва. Стіни цієї частини міста примикали до річки Почайни — першого причалу, і спорудженому прямо біля берега цілому комплексу складів і сховищ, що належали київським купецьким гільдіям і іноземним гостям, які широко використовували Дніпровське узбережжя у веденні торгівлі. З усіх боків оперезаний ремісничими кінцями-кварталами, торг замикав в собі своєрідний центр, до якого сходилися всі без винятку вулиці. До того ж, тут, на торгу, обов'язково розташовувалася «Митна хата». «Мито» — особливий податок, який вилучали ринкові губні старости з усіх приїжджих, бажаючих торгувати, — як киян, так і іноземців. У ХIV-ХV століттях Торжище стає найголовнішим економічним центром Києва. Розвитку Торжища сприяло Київське братство, яке об'єднувало міщан 17 ремісничих цехів, і Межигірські обійстя Запорізької Січі, а також переведення сюди в 1797 році з міста Дубно контрактового ярмарку, на якому укладалися контракти-угоди на оптову купівлю-продаж ремісничих, промислових виробів, сільськогосподарської продукції, на продаж, куплю, оренду поміщицьких маєтків, а також оформлялися кредитні операції, заклад маєтків, грошові позики, сімейні справи поміщиків, пов'язані з майном (шлюбні договори, виплата приданого, заповіту) і так далі. Всі угоди реєструвалися в Головному цивільному суді і відбувалися взимку щорічно спочатку в будівлі магістрату, а потім в особливому контрактовому будинку. На Житньому базарі неподалік від нинішнього Житнього ринку двічі на рік збиралися людні ярмарки. Аж до ХVІІ-ХVІІІ століть на Подолі розміщувалися торгові колонії: «вірменський квартал», «грецький квартал», генуезький, турецький та інші «двори». З 1797 р. відбувалися щорічні контрактові ярмарки, які дали сучасну назву центральній площі району. В ХІХ ст. тут будується чимало цікавих пам'яток архітектури (Контрактовий будинок, Гостиний двір, будинок Сухоти та ін.), остаточно формується історична забудова району, яка переважно дійшла до нашого часу.
Пояснення: выбери что-то
346
Объяснение:
1).Княжества постоянно воевали друг с другом разоряя селы соседних княжеств. Все это ослабляло Русь политически и экономически.
2) Раздробленная на отдельные княжества Русь не могла в полной мере собрать сильное войско и защитится от захватчиков. Что и произошло в 13 веке во время Татаро-Монгольского нашествия.
3).Существование разных: мер,весов и денег внутри Руси мешало развитию торговых отношений внутри страны.