Реформа́ция (лат. reformatio «исправление; превращение, преобразование; реформирование») — широкое религиозное и общественно-политическое движение в Западной и Центральной Европе XVI — начала XVII века, направленное на реформирование католической церкви.
Её началом принято считать выступление доктора богословия Виттенбергского университета Мартина Лютера: 31 октября 1517 года он, по легенде, прибил к дверям виттенбергской Замковой церкви свои «95 тезисов», в которых выступал против существующих злоупотреблений
Існує дуже багато згадок про вікінгів на теренах Київської Русі. Почнемо з того, що вікінгів та географічні місця називали по різному, залежно від періоду та джерел. Повість минулих літ називає їх варягами. Варяги — в літописах узагальнена назва прибульців з берегів Балтійського моря, серед них і скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX — XI століття.
Візантійські літописи згадують їх як Варінги. На заході їх називали норманами, данами… Фіни ж їх звали ruotsi, що означало “гребців”, які пливли зі Скандінавії у східну Європу. А дніпровські землі згадується у Візантійських та арабських джерелах як Русь. Самі ж скандинави називали ці землі Гардарікою. Існує версія, що таку назву Русь отримала через те, що на цих землях було багато фортець та міст, а дослівно це перекладається як “країна міст” (замків).
Image for post
Повість минулих літ нам розповідає про прибуття князя Аскольда та Діра у 860 році до Києва. Саме з приходу цих вікінгів Київ перестав платити данину Хазарам та після вдалого походу на Константинополь уклав угоду з Візантією. Це можна вважати початком державності Русі-України, оскільки з’являється зовнішня політика та князівство розширює свій вплив на решту навколишніх земель. Також у літописі зазначено про початок правління Рюріка у Ладозі у 862 році і пряме його відношення до варязького походження.
Послідовники Аскольда на Київському престолі теж були варягами за походженням та суттю. Але, як в інших місцях Європейського континенту, вікінги асимілювалися з місцевими мешканцями. Тож на Русі вони переймали слов’янські імена та почитали слов’янських Богів. Так Інгвар був Ігорем, Хельга — Ольгою, а Святослава візантійці згадують як Сфендослава. В скандинавських сагах князь Володимир значиться як конунг Вальдамар.
