ответ: Реформа́ция — широкое религиозное и общественно-политическое движение в Западной и Центральной Европе XVI — начала XVII века, направленное на реформирование католической церкви.
Её началом принято считать выступление доктора богословия Виттенбергского университета Мартина Лютера: 31 октября 1517 года он прибил к дверям виттенбергской Замковой церкви свои «95 тезисов» , в которых выступал против существующих злоупотреблений католической церкви, в частности против продажи индульгенций. Концом Реформации можно считать подписание Вестфальского мира в 1648 году, по итогам которого религиозный фактор перестал играть существенную роль в европейской политике. Основными причинами Реформации являлись преодоление феодальной раздробленности и возникновение централизованных государств, экономический кризис после появления огромного количества американского золота и изобретения метода амальгамирования, разорение банков, недовольство различных слоёв населения Европы моральным разложением католической церкви, которое сопровождалось экономической и политической монополизацией.
Объяснение:
Внутрішня політика:
«Рішительні пункти» —були оформлені не як договір між державами, а як односторонній акт царського . 20 пунктів.
обрання гетьмана за згодою царя,
· Генеральний суд перетворений на колегіальну установу (три українці, трьох росіян).
· призначення старшини та полковників царським указом,
· підпорядкування гетьмана у військових справах генерал-фельдмаршалу М.Голіцину,
· гетьман позбавлявся права вести закордонне приватне листування
· Генеральна військова канцелярія перетворювалася на технічну службу на чолі з писарем, втрачала військові, адміністративні та судові функції.
Цар призначав полковників, які не були козаками – М.Милорадович І.Пашков, та ін. Вона ігнорували гетьмана, порушували правові норми. Д.Апостол порушував, призначав на полковничі посади своїх прихильників.
Провів низку заходів по впорядкуванню старшинського землеволодіння, церкві і монастирям заборонено набувати землю у недуховних осіб.
Вживав заходи, що козаків не переводили в посполиті, але й селянству не дозволяли переходити в козаки (можливо, ще при Мазепі). Але оберігав право переходу та передачі або продажу землі.
Уперше вжив заходів щодо вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини, щоб не було незаконних податків.
Захищав міста, «оборонні» універсали, упорядкував українську торгівлю, повернув право вивозити товари на західноєвропейські ринки, налагоджено торгівлю з Кримом.
Підпорядкував гетьманській владі Київ.
Реформа суду:
- реорганізація полкових, сотенних, сільських судів.
- колегіальність суду, розмежування міських і козацьких судів,
- система подання апеляцій
Боровся проти зловживань у судах. І.Скоропадський почав впорядкування права (Литовські статути, магдебурзьке право, звичаєве право) та переклад російською мовою. Продовжив Д.Апостол. Комісія на чолі з І.Борозною працювала 15 років.
Кодифікаційна комісія в Глухові у 1728 р. склала звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично закріпити автономний статус і привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії. Звід було завершено уже після смерті гетьмана, але російський Сенат категорично відмовився його затвердити.
Добився дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках та заснування ними Нової Січі на р. Підпільній (Підпільненська Січ).
Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729—1730 рр. ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними. Повернути незаконно привласнені рангові землі не вдалося.
Спорудження Української лінії укріплень від Дніпра до Дінця, між Запоріжжям і Гетьманщиною. Використання праці козаків та посполитих. Керував граф Мініх. Залишилась недобудованою.
«Правління гетьманського уряду» (Міністерське правління) Анна Іоанівна (князь О.Шаховський, таємна інструкція: ближення старшини з російським офіцерством, шлюби), з трьох представників козацької старшини і трьох російських урядовців, мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р.
Українські справи знову було повернуто до Сенату.
В Україні було проведено ревізію для впорядкування зборів податків.
Завершено складання зводу українського законодавства.
«Таємна канцелярія».
Слобожанщина: 1726 р. полки у відання Військової колегії. Із 1723 р. полковниками призначалися тільки росіяни. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733—1734 рр. були перейменовані на канцелярії й отримали права, що їх мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на «займанщину», підпомічники викреслювалися з козацького стану.
Тягар російсько-турецької війни (1735—1739) ліг на плечі українського народу.
1735 р. 8 тис козаків (генерал Леонтьев) вирушили в Крим. Втратив све військо, відступив.
1736 р. похід фельдмаршала Б.Мініха та 7 тис козаків (коовий отаман І.Малашевич) Але землі захоплені запорожцями у межі Російської імперії. (Забрали по Прутський мир 1711 р. Адріанопольському договорі 1713 р.).
В 1227 году на территории Дешт-и-Кипчака было образовано протоказахское государство в составе Золотой Орды — Белая Орда (Улус Орда-Ежена). После отделения от Золотой Орды, Белая Орда в 1361 году становится независимым государством. Но после смерти Барак-хана в 1428 году Белая Орда распадается на ханство Абулхаир-хана и Ногайскую Орду. Оставшаяся земля была поделена между Мустафой-ханом на юге и Мухаммед-ханом на севере.
Образование ханства Править
Придя к власти в Узбекском ханстве, Абулхайр-хан начал проводить политику реформ и централизации власти. Недовольные жёсткой политикой Абулхайра, часть племён во главе с султанами Жанибеком и Кереем вынуждена была откочевать в западный Могулистан, правитель которого, Эсен-Буга, видел в казахах противовес Абульхайру. После смерти Эсен-Буги в 1462 году позиции Керея и Жанибека усилились[4].
Ханство при Жанибеке и Керее
Сведения о численности сторонников Керея и Жанибека разнятся. Как пишет доктор исторических наук Р. Бариев, в Могулистан переселилась в лучшем случае треть от всех племён кочевников Ханства Абулхаира. По другим сведениям, в 1450-х — 1470-х годах около 200 тысяч человек, откочевав из ханства Абулхаира, собрались на единой территории под властью Керея и Жанибека[7].
Откочёвка казахов Керея и Жанибека явилась важным звеном в цепи событий образованию Казахского ханства. Благодаря ей термин «қазақ» (казах) приобретает политический характер, употребляясь для обозначения отдельных феодальных владений, созданных Кереем и Жанибеком, а с начала XVI века, после откочёвки части племён с современной территории Казахстана во главе с Шейбани-ханом в Мавераннахр, термин «қазақ» начинает приобретать этнический характер[8].
широкое религиозное и общественно-политическое движение в Западной и Центральной Европе XVI — начала XVII века, направленное на реформирование католической церкви.