Политическая карта Европы в позднее средневековье подвергалась постоянным изменениям, однако они были не столь велики, как прежде. После завершения в середине XV в. территориального размежевания на Пиренейском полуострове испано-португальские отношения вышли на совершенно новый уровень — началось решение вопроса о разделе мира. По соглашению 1480 г. граница между заморскими владениями Испании и Португалии была проведена по горизонтали. Все земли па юг от параллели Канарских островов признавались португальскими. Португалии принадлежали все земли, в том числе и неоткрытые, на восток от линии, Испании — на запад. В XVI в. крупнейшей державой на континенте была империя
Гаосбургов. Под властью Карла V и Филиппа II находилась значительная часть европейских земель, простиравшихся от Балкан до Атлантики: Испания, Нидерланды, большая часть Италии, до отделения австрийских Габсбургов — германские, австрийские, венгерские владения; им принадлежали огромные территории в Новом Свете, Азии
и Северной Африке. В 1581 г. Испания присоединила Португалию с ее колониальными владениями и превратилась в крупнейшую державу земного шара. Но уже в XVI в. начинается распад Испании. В ходе войн XVIII в. соперничество Англии и Франции за торговое, экономическое и военное первенство в Европе и в целом в мире решилось в пользу англичан. Заметно окрепло международное положение Пруссии, Австрии и особенно России, значительно расширившей свои границы на западе, укрепившей армию и флот.
ОбъБоснійська криза — міжнародний конфлікт, викликаний анексією 7 жовтня 1908 р. Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини — на той час провінції, населеної сербами і хорватами і що знаходилась під окупацією Австро-Угорщини на підставі рішень Берлінського конгресу 1878. Захопленням цих провінцій, які залишилися до жовтня 1908 р. під номінальним суверенітетом турецького султана, правлячі кола Австро-Угорщини прагнули завдати удару по зростаючому національно-визвольному руху південнослов'янських народів монархії Габсбургів.
Боснійській кризі передувала домовленість, досягнута 16 вересня 1908 в Бухлау (Австро-Угорщина) між міністрами закордонних справ Росії (О. П. Ізвольський) та Австро-Угорщини (А. Еренталь), на основі якої царський уряд обіцяв не заперечувати проти анексії Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини в обмін на підтримку висунутого Росією плану відкриття чорноморських проток для проходу російських військових кораблів.
Туреччина, після безуспішно протесту проти анексії, за угодою з Австро-Угорщиною від 26 лютого 1909 р. відмовилася від свого суверенітету над Боснією та Герцеговиною за компенсацію в 2,5 млн фунтів стерлінгів і очищення австрійськими військами Новопазарского санджака. Сербія, яка розглядала Боснію і Герцеговину як частину майбутньої югославської держави, різко протестувала проти анексії, сподіваючись в першу чергу на до Росії. Царський уряд, що не зумів через протидію Англії та Франції здійснити операцію в Бухлау в частині, що стосується проток, висловлював крайнє невдоволення односторонніми діями Австро-Угорщини.
Однак Росія, ослаблена в результаті поразки в Російсько-японській війні 1904—1905, прагнула врегулювати Боснійську кризу дипломатичним шляхом. З цією метою царський уряд зажадав скликання конференції держав, що приєднались до Берлінського трактату 1878 р.
22 березня 1909 р. в обстановці військових приготувань Австро-Угорщини німецький уряд, який виступав в її підтримку, в ультимативній формі зажадав від російського уряду негайного визнання анексії Боснії і Герцеговини, давши зрозуміти при цьому, що негативна відповідь поведе до нападу Австро-Угорщини на Сербію. Царський уряд був змушений в той же день прийняти вимогу Німеччини. 31 березня 1909 уряд Сербії також заявив про визнання анексії Боснії та Герцеговини і про припинення антиавстрійскої агітації всередині країни. У квітні 1909 анексія була визнана Англією та Францією.
Боснійська криза призвела не тільки до загострення відносин між Австро-Угорщиною та Сербією, але і до поглиблення протиріч між Антантою і Троїстим союзом, ставши одним з етапів на шляху до Першої світової війни.яснение: