Відповідь:
Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського національно-визвольного руху, метою якого було створення на етнічних землях суверенної Української держави. Цей рух у 1930-их рр. очолила Організація українських націоналістів.
Сваволя польської влади та початок німецько-польського конфлікту спонукали ОУН до проведення загальних військових вишколів своїх членів і симпатиків згідно з інструкцією КЕ ЗУЗ щодо організації повстанської боротьби в разі оголошення польською владою загальної мобілізації. Ця інструкція вимагала від членів ОУН ухилятися від призову до польської армії та переховуватись у лісах, об’єднуватись у повстанські загони.
На початку липня 1939 р. Провід ОУН (ПУН) домовився з німецьким Абвером про формування "Українського легіону" під керівництвом полковника Романа Сушка. ПУН розглядав цю військову одиницю як основу майбутньої української армії. Однак активної участі у бойових діях проти Польщі під час вересневої кампанії 1939 р. легіон не взяв.
У середині вересня внаслідок поразки польської армії на фронті та деморалізації суспільства виникли сприятливі умови для збройного повстання українських націоналістів, що базувалось на "теорії побудови держави від першого села". Її автором був військовий референт КЕ ОУН Михайло Колодзінський–"Гузар". Відповідно до цієї теорії, у разі захоплення влади в будь-якому українському населеному пункті члени ОУН повинні були проголошувати відновлення Української держави.
Активну участь в антипольських повстаннях, які охопили більшу частину Галичини та Волині, взяли близько 8 тис. повстанців. Бої та сутички повстанських бойових груп ОУН із польською поліцією та армійськими частинами виникали майже у кожному повіті Західної України. Однак це повстання не призвело навіть до короткотривалого проголошення самостійності. Вже 17 вересня 1939 р. розпочалась радянська окупація краю.
Діяльність ОУН у 1939–1941 рр. в Галичині
Після окупації у 1939 р. Західної України більшовики розпочали арешти діячів політичних партій і громадських організацій. Єдиною організованою політичною силою, яка вистояла проти більшовицького терору, була ОУН. Провід ОУН, що перебував у Кракові, намагався не допустити встановлення сталінського тоталітарного режиму на Західній Україні.
З 1939 по 1941 рік НКВС провів 5 спецоперацій проти ОУН, під час яких було заарештовано майже 5,4 тис. членів і симпатиків організації. Крайова екзекутива була двічі розгромлена, провідних діячів підпілля заарештовано. Відразу після першого арешту крайової екзекутиви в березні 1940 р. до Львова скерували досвідчених підпільників Д. Мирона і Л. Зацного, які сформували нову крайовий осередок на Західній Україні. Новий провід запровадив сувору конспірацію та розпочав підготовку до антирадянського повстання. З цією метою був створений спеціальний штаб. У вересні 1940 р. НКВС завдало чергового удару по українському підпіллю. Під час була розгромлена Львівська крайова екзекутива, Станіславський, Коломийський і Стрийський окружні проводи. Однак радянським спецслужбам не вдалось остаточно ліквідувати українське націоналістичне підпілля на території Західної України. Ті провідники, що уникнули арешту, незабаром відродили організацію, посилили конспірацію, припинили співпрацю з Юнацтвом ОУН і відсторонили від роботи всіх осіб, яких запідозрило НКВС.
У листопаді 1940 р. чисельність ОУН у західних областях становила близько 7 тис. осіб. Окрім арештів для боротьби з підпіллям НКВС застосовував метод показових судів. Найвідомішим судовим процесом став "процес 59-ти" у Львові. Незважаючи на рішення суду розстріляти 42-ох молодих людей, підсудні не відмовились від своїх поглядів та переконань. Незважаючи на більшовицькі репресії 1939-1941 рр., організація змогла зберегти основне кадрове ядро для подальшої боротьби в нових умовах.
Пояонеснення:
таке підійде?
Сталин в письме У. Черчиллю от 3 сентября 1941 г. писал: «Я думаю, что существует лишь один путь выхода из такого положения: создать уже в этом году второй фронт где-либо на Балканах или во Франции, могущий оттянуть с восточного фронта 30-40 немецких дивизий...» . То есть для Сталина было абсолютно не важно, где будет открыт 2-й фронт. Но для его открытия на Балканах Британии сперва надо было решить свои проблемы в Северной Африке, на Мальте и Крите. Хотел ли Черчиль этого или нет, его об этом никто не спрашивал. В мае — июне 1942 г. нарком иностранных дел СССР В. Молотов посетил Лондон и Вашингтон, где вел переговоры об открытии второго фронта. В коммюнике, опубликованном 11-12 июня 1942 г. в Москве, Вашингтоне и Лондоне, сообщалось, что «достигнута полная договоренность в отношении неотложных задач создания второго фронта в 1942 году» . При этом Рузвельт стал склоняться в пользу десантной операции в Северной Африке.
Оправдывая свой отказ открыть второй фронт в Европе, лидеры США и Англии ссылались на военно-технические и другие причины. Рузвельт, например, говорил о нехватке трансокеанского транспорта для переброски войск в Англию.
В итоге война в Северной Африке затянулась до мая 43-го, а высадка англо-американских войск в Европе произошла всё-таки в Нормандии.