Після того, як 15 листопада уряд УНР покинув Кам'янець- Подільський, С. Петлюра, псрсбравшись до Варшави, взяв участь у розпочатих ще в жовтні переговорах із польським керівництвом про укладення українсько-польської угоди "хоч би й ціною значних територіальних поступок". Ці переговори швидко дали результати, хоча голова уряду УНР І. Мазепа неодноразово робив заяви про недопустимість розв'язання укра- їнсько-польських суперечностей коштом Східної Галичини. Українська місія у складі А. Лівицького, Л. Михайлова, В. Рі- пецького, П. Понятснка вже 2 грудня підписала угоду про встановлення українсько-польського кордону по річці Збруч, відмовившись, таким чином, від Східної Галичини. За цією угодою проблема Східної Галичини визнавалась внутрішньою справою Польщі та мала розв'язуватися "польським урядом з представниками українського народу, мешкаючого в тій провінції".
Незабаром, 18 березня 1921р., між Польщею та Росією в Ризі було підписано мир. Подібно Директорії УНР, російські більшовики, заявляючи на словах бажання єдності національних прагнень українців, укотре на ділі відмовилися від своїх заяв, виявивши повне нехтування українськими інтересами. Лише за польське визнання УСРР російські більшовики заплатили українськими територіями Польщі. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся отримала Польща, а Східну Волинь — Росія. Доля Східної Галичини становила для більшовиків внутрішню справу Польщі, оскільки не була предметом їхнього зацікавлення. Договором заборонялося перебування на території Польщі урядів, організацій та військ, ворожих Раднаркому Росії. Тому уряд УНР та всі українські організації змушені були перейти в Польщі на нелегальне становище.
Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Її вкотре розчленували на окремі частини, що опинилися під владою сусідніх держав. Чимало українських земель увійшли до складу радянської УСРР, діяльність якої на міжнародній арені провадилася чітко у фарватері зовнішньополітичної діяльності Раднаркому Росії.
Объяснение:
Возрождение (Ренессанс) — это период в культурном развитии европейских стран, пришедший на смену Средним векам. Это небывалый расцвет изобразительного искусства, время географических и научных открытий, развития банковского дела, торговли и ремесел.
Возрождение возникло во Флоренции в начале XV века, но его первые признаки проявились уже во второй половине XIII века. Этот период, названный Проторенессансом, не предшествовал Возрождению напрямую, но без него невозможно представить появление новой культуры.
Наиболее значимыми фигурами Проторенессанса стали:
Данте и Петрарка в литературе,
Арнольфо ди Камбио в архитектуре,
Никола Пизано в скульптуре,
Пьетро Каваллини и Джотто в живописи.
Наследие Древней Греции и Древнего Рима оказывало огромное влияние на философов, ученых, поэтов, художников, скульпторов и архитекторов, стоявших у истоков Возрождения.
На исходе Средневековья античность представлялась истинным Золотым веком, обращение и возвращение к которому и несло в себе долгожданное обновление.