Объяснение:
Наполеон Бонапарт с его неугасимыми амбициями и устремлениями переиначил всю Европу, бонапартовские войны продолжались с 1796 по 1815 годы, и, несмотря на то, что они принесли много разрушений и бед, были также и некоторые положительные моменты в проведении этих кампаний.
Прежде всего, следует обозначить, что именно французская армия принесла в Европу идеи свободы народов, а военные действия Наполеона разрушили феодальный строй в Австрии и Пруссии.
Но свобода, принесенная Наполеоном, быстро сменилась его личной тиранией (вызвавшей волну освободительного движения в Испании и Германии) и мародерством, насилием французской армии.
Наполеон, развязывая свои войны, несомненно, стремился установить в Европе французское господство, что естественно, не могло не повлиять на тогдашнюю расстановку сил на континенте. Англия, которая обычно следила за балансом европейских сил, не могла остаться в стороне от конфликта.
В самом начале развязанные и навязанные Наполеоном войны были в интересах определенных слоев населения, но с течением времени кровавые сражения становились все более неприемлемыми и ненужными для народа, что и послужило началом конца империи в 1814 году.
Основными бонапартовскими кампаниями были: Первая Итальянская кампания (1796—1797); Египетский поход Бонапарта (1798—1799); Вторая Итальянская кампания (1800); Первая Австрийская кампания (1805); Прусская кампания (1806); Польская кампания (1806—1807); Испано-Португальская кампания (1807—1814); Вторая Австрийская кампания (1809); Русская кампания (1812); Саксонская кампания (1813); Битва за Францию (1814); Бельгийская кампания (1815).
При Петре 1 были сильно развиты мануфактуры. А также в вопросе торговли был выбран курс на политику меркантилизма.
А также он создал приписных крестьян.
В 1703 царь подписал указ о приписных крестьянах — новых тип крепостных вместо выплаты подушной подати обязывался работать на заводах и фабриках. Обычно приписные крестьяне прикреплялись к мануфактурам без конкретных временных рамок, то есть навечно. Формально эти крестьяне оставались собственностью государства, но на практике владельцы фабрик использовали и наказывали их как своих крепостных. На эксплуатации приписных крестьян была основана экономика горной и металлургической промышленности, в частности, Алтайского горного округа. Тяжёлое положение вызывало побеги, волнения и восстания приписных крестьян
Петр оставил после себя 233 фабрики и завода по самым разнообразным отраслям промышленности. Больше всего заботили его производства, связанные со снабжением армии, полотняное, парусинное, суконное: в 1712 г. он поставил главной задачей легкой промышленности обеспечить потребность армии, чтобы «не покупать мундиру заморского», но до конца его жизни это осуществить не успели. Также в России возникли новые отрасли: судостроение, шелкопрядение, стекольное и фаянсовое дело, производство бумаги.
Еще он создал органы управления:
Берг-коллегия — развитие горнодобывающей промышленности
Мануфактур-коллегия — развитие текстильной, деревообрабатывающей и прочих видно легкой промышленности
Коммерц-коллегия — отвечала за организацию торговых отношений
Главный магистрат — совмещал в себе функции промышленной и торговой администрации на уровне города
Объяснение:
Меркантилизм
Активное вмешательство государства в экономическую жизнь с целью накопления капитала внутри страны для повышения ее благосостояния, а также обеспечение максимума производимых для внутренних нужд товаров с сокращением продаваемых другим странам первичных ресурсов.
Дисидентський (опозиційний) рух виник в Україні в середині 1950-х років як форма протесту проти дій партійно-державного апарату та порушення ним радянських законів. Слово «дисидент» означає «незгодний» і пояснюється як «людина протестна», яка відкрито протиставляє свої погляди панівній ідеології та рішуче захищає свої переконання. Синонімом слова «дисидент» стало «правозахисник» — людина, яка виборює громадянські, релігійні та національні права.
Дисидентство охопило всі регіони України та найбільші міста, набуваючи національно-демократичного забарвлення. Дисидентський рух в Україні заявив про себе ще навіть раніше, аніж у тогочасних Ленінграді, Москві та інших містах Росії.
Основними причинами виникнення дисидентського руху були політичні: відсутність справжньої політичної самостійності республіки, однопартійна система, яка позбавляла суспільство демократичного вибору шляхів політичного розвитку, забороняла діяльність опозиції, установила цензуру, відкидала будь- які законні можливості для зміни влади, призвела до небаченої бюрократизації системи управління. Не менш важливими були й національно-культурні причини. Серед них насамперед вирізнялися політика зросійщення, позбавлення українського народу самобутніх рис, можливостей для вільного національно- культурного розвитку. Соціально-економічні причини полягали в низькому рівні життя, нав’язуванні Україні невідповідної її потребам і можливостям моделі економічного розвитку, суперечностях економічної політики. Дисидентський рух зумовлювали також релігійні причини, породжені державною антирелігійною політикою й антидемократичними засобами, якими вона проводилася.
Названими причинами були зумовлені й напрями дисидентського руху. Найрадикальнішим і найбільш переслідуваним напрямом був політичний, самостійницький. Представники цього руху мали за мету здобуття державної незалежності України. Головним засобом її здійснення обрали агітацію за вихід зі складу СРСР.
Національно-культурний напрям зосереджувався на питаннях задоволення духовних і культурних потреб українського народу шляхом відродження національної самобутності, традицій мови, усебічного та правдивого висвітлення історії. Представники цього напряму засуджували й чинили опір зросійщенню.
Правозахисний напрям об’єднував людей, що виступали проти незаконних арештів і закритих політичних судів, порушення соціальних, економічних, культурних прав українців як людей і громадян.
Переслідування радянською владою служителів церкви та віруючих покликали до життя рух за свободу совісті, який теж був органічною складовою дисидентського руху. Напрями дисидентського руху не були чітко розмежованими. У діях і заявах дисидентів завжди органічно поєднувалися зусилля, які можна було розцінити як утілення кількох різних напрямів. Українське дисидентство як форма національно-визвольного руху характеризувалося комплексом ознак. Передусім це була мирна, ненасильницька форма боротьби з владою за вплив на свідомість суспільства. Цей рух не мав чітко визначених організаційних форм, а складався з різноманітних гуртків, спілок, об’єднань, комітетів. Він мав загальноукраїнський характер і був представлений своїми активними учасниками та прихильниками в усіх регіонах України. Дисидентство охоплювало різні соціальні верстви. Насамперед це було молоде покоління інтелігенції, яке готувалося взяти на себе відповідальність за долю свого народу. Здебільшого це не були відверті противники комунізму. Більшість із них щиро прагнула вдосконалити соціалістичний лад
Объяснение:
Удачными были завоевание территорий Италии , Египта и других стран Европы, все были удачными кроме завоевания России