Костянтин-Василь — князь (син Острозького Костянтина), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року. Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим. В релігійній сфері Острозький ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору. Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. В 1575 році Острозький за вана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року. Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл. Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає.
Одним из основных показателей, культурного уровня является наличие письменности. Первые свидетельства письменности у славян найдены под Смоленском и говорят о ее наличии еще в 10 в. (до принятия христианства).Есть свидетельства о принятии на Руси глаголицы во второй половине 9 в., попытках писать греческим алфавитом. Миссионеры Кирилл и Мефодий в 60-е годы 9 в. видели Евангелие, написанное славянским шрифтом.Примерами наличия письменности и распространения грамотности на Руси являются берестяные грамоты, обнаруженные в ходе археологических раскопок древнерусских городов.Во второй половине 9 в. братья-монахи Кирилл и Мефодий создали глаголический алфавит, который впоследствии был преобразован в кириллицу.Годы правления Ярослава Мудрого (1019-1054) стали временем политического и культурного расцвета Киевской Руси.В 1036 г. у стен Киева Ярослав окончательно разгромил печенегов, и это событие стало началом процветания великого города. В честь победы был воздвигнут собор Святой Софии, который по красоте и величию не уступал подобному собору в Константинополе.Киев времен Ярослава превратился в один из крупнейших городских центров всего христианского мира. "В городе было 400 церквей, въезд в него украшали золотые ворота, имелось восемь рынков. В укрепление могущества Руси, Ярослав, без разрешения на то Константинополя, своей властью назначил главу церкви. Первым русским митрополитом стал Иларион Берестов.В правление Ярослава огромное внимание было уделено просвещению. В Киеве и Новгороде открылись училища для священнослужителей. При Ярославе в Киеве было положено начало русскому летописанию.Первый летописный свод, относящийся к концу 11 в., дошел до современников в составе Новгородской летописи.Сподвижник Ярослава митрополит Иларион создал памятник русского богословия, философии и истории - «Слово о законе и благодати».Успехами просвещения этого периода Русь обязана личным достоинствам Ярослава. Будучи убежденным христианином и просвещенным человеком, он собрал в Киеве переводчиков и книгописцев и начал издательство греческих книг, привезенных на Русь из Византии.Так шел процесс приобщения к культуре античного мира и Византии. В этот период развивался национальный былинный эпос, в котором нашли отражение события времен правления Ярослава Мудрого («Соловей Будимирович») и Владимира Мономаха (былины об Алеше Поповиче, «Ставр I одинович»).Выдающимся культурным достижением было составление свода письменных законов, который получил название «Русская Правда» или «Правда Ярослава». Документ включал уголовные и гражданские законы, устанавливал судопроизводство, определял наказания за совершенные проступки или преступления.На основании этого можно было судить о социальном устройстве, нравах и обычаях русского общества того времени.По гражданским делам «Русская Правда» устанавливала суд двенадцати выборных (пытки и смертная казнь отсутствовали).При Ярославе успешно развивались внешнеполитические связи Руси. С родом Рюриковичей почитали за честь породниться могущественные монархи христианского мира.Сын Ярослава Всеволод стал зятем императора Византии, его дочери Анна, Анастасия и Елизавета вышли замуж за королей Франции, Венгрии и Норвегии.
Фото и видео Статьи Древний и видео Статьи Средние и видео Статьи Новое и видео Статьи Новейшее Видео Статьи Первая мировая и видео Статьи Вторая мировая Видео Статьи История Видео Статьи История и Видео Статьи Различные Видео Статьи
Последние статьиВикинги-берсеркиНижнее белье 18 векаПоход Александра Македонского на ВостокНиколай Рубцов биография и творчествоКосово история конфликтаСамая древняя цивилизация на землеКто правил после петра IПреобразования первых царей династии РомановыхНКВД в годы великой отечественной войныОперация «Тайфун» – Вторая мировая война Добавить новость на сайт.Зарегистрируйтесь на сайте после сможете добавить свои новости.Регистрация
Контакты логин *: пароль *: Регистрация нового пользователяКультура Руси 16 векаКультура на Руси в 16 веке была все еще средневековой. Это следует помнить, потому как в любой сфере культуры того времени в первую очередь преобладало религиозное начало над светским, что современному человеку осознавать довольно непривычно. Какова же была культура Руси 16 века? Религиозное миропонимание все еще полностью контролировало духовную жизнь общества. Огромную роль в данном процессе сыграл, конечно же, Стоглавый собор – особое собрание церковных служителей различных сословий, состоявшееся в 1551 г. В итоге был отобран список с новосоставленными и одобренными законами, регламентировавшими деятельность в области искусства, а также утвердив эталоны, коим надлежало беспрекословно следовать. В качестве эталона в живописи де-юре провозглашалось творчество известного иконописца Руси Андрея Рублева. Но были в первую очередь отмечены не художественные особенности, проявленные в его живописи, а иконография, иначе – уникальное месторасположение фигур, внедрение конкретного цвета и другие факторы. В архитектуре же за образчик брался Успенский храм столичного Кремля, в литературе – сочинения Макария. В 16 веке все еще продолжается летописание. Ведется оно по-прежнему церковными служителями, в основном жившими на территории монастырей. Конечно же, во всех летописях содержатся и оценки автора той или иной ситуации, но в основном прослеживается одна и та же тенденция – во всех летописях писатели подчеркивают равенство правителя-царя и церкви. Также в летописях содержится множество описаний правителей и церковных лидеров, при этом большее внимание уделяется не их внешним данным, а характеру, достижениям и личностным качествам.
В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи.
В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року.
Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим.
В релігійній сфері Острозький ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії.
За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. В 1575 році Острозький за вана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.
Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики.
Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл.
Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає.
Детальніше - на -