Галицькі і Волинські землі до об'єднання Галицькі і Волинські землі увійшли до складу Київської держави за часів Володимира Великого, коли у 980 — 990 рр. були відвойовані у поляків. На Волині було засновано місто Володимир, що згодом стало столицею цих земель.
У Галичині політичним центром став Галич. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїми наступниками.
Особливістю політичного життя Галицького князівства був значний вплив на управління князівством місцевих бояр. На відміну від бояр інших земель, де вони здебільшого походили з княжої дружини, галицьке боярство розвинулося насамперед з місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки вони дістали не від київського князя, а шляхом загарбання общинних земель. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі зустріли опір місцевої знаті, що бачила в них чужинців і будь-якими засобами відстоювала свої інтереси, часто спираючись на Польщу та Угорщину.
Дещо інакше діяв його син Роман Мстиславич (1170—1205). Він спирався не на високородних бояр, а на міщан і служилих дворян, за до яких розправився з супротивниками централізованої влади, створивши на Волині сильне державне утворення. Завдяки цьому він став претендувати на приєднання до свого князівства ослаблених міжусобною боротьбою Галицьких земель.
проблемы и чрезмерное увлечение рабским трудом рим находился под атакой со стороны внешних сил, но также рушился изнутри по причине тяжелого финансового кризиса.в надежде удрать от налоговика многие члены богатых классов бежали в сельскую местность и создавали независимые вотчины, что ускорило падение рима. империя страдала от дефицита рабочей силы. рима зависела от рабов, рабского труда: военная мощь традиционно предоставляла для римских полей свежий приток покоренных народов. но когда расширение империи застопорились во втором веке, поставка рабов в рим и других военных сокровищ начала иссякать. с упадком империя начала терять свою власть в европе, и падение рима стало вопросом времени