на початку xx ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та школи, які прийнято позначати загальним терміном “модернізм” (сучасний, новий). модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. вкожній з цих течій присутній авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. у той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.
особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в xx столітті, головним критерієм стає так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни і основ творчості. натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.
образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. основними напямками в цей час стає cюрреалізм і абстракціонізм.
повертаючить до художньої культури україни, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. в першій половині xx століття, ми охоплюємо три етапи розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності, перемога лютневої революції 1917 р. в росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури (1917-1921 і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).
на початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як микола пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. найбільш відомі його роботи – «святочне ворожіння», «весілля в київській губернії», «сінокіс», «проводи рекрутів». загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає сергій васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «отара в степу», «ранок», «козача левада», «степ на україні», «в запорізькому степу», «на харківщині», в цьому жанрі також виступають володимир орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «затишшя», «повінь», «березовий гай»,
Коли до нього звернулися в цій справі, Орлик відповів без жодного ентузіазму. Доля емігрантів була безрадісна, а гетьманство могло лише ускладнити становище людини, яка б за нього взялася. До того ж Орлик боявся (й не безпідставно), що витрати на уряд, на дипломатичні місії, на до в прохарчуванні та озброєнні запорожців достанку вичерпають ту невелику кількість золота й самоцвітів, які йому вдалося вберегти від "ненажерливої фурії ворога". Але великий тиск учинив Карл XII, а Войнаровський, прагнучи владнати питання з наступництвом, дав Орликові незначну суму — З тис. дукатів— на покриття деяких гетьманських видатків.
Усвідомлюючи обмеженість свого вибору й боячись розгнівати короля, Орлик неохоче згодився на гетьманство. Але тільки на певних умовах: Карл XII мав чітко і офіційно заявити про свої зобов'язання щодо України. Зокрема, Орлик вимагав од короля запевнення, що той не замириться з росіянами, доки "московське ярмо не буде знято з України й країна не повернеться до своїх давніх вольностей". Карл XII погодився і 10 травня 1710р., невдовзі після церемонії виборів, видав "Diploma assecuratorium pro duce et ехегсі zaporoviensi", де зобов'язався допомагати, українцям у їхній боротьбі проти Москви й боротися за права та привілеї українського народу й Запорізького Війська.